Творчість моїх учнів

Вітаємо Наталю!

Лозінська Наталія посіла ІІІ місце в ІІ етапі обласного конкурсу юних літераторів Львівщини "Весняний легіт"

Тебе вінчали генієм країни

Тебе вінчали генієм країни,

Тебе вінчали дарунком із небес,

Тебе вінчали цілителем руїни…

Твоя ж душа немов побитий пес…

Родився ти в родині бідній.

Ти мріями історію писав,

Вуглинкою картини малював…

Земля украла матір рано,

І батько зліг,

Залишивши слова:

-         Ти, сину, будеш людиною великою

Або ж ледащо…

Та пам’ятай: таке воно ...життя…

Хотів учиться,

Та отримав лиш науку…      

Хотів боротися без сліз і без падінь.

Душа побита... й серце наболіле…

Життя навчило,

Як на світі жить.

Твої дороги – безліч поворотів.

Твої стежки – це досвід у житті.

Ніхто, крім тебе, ними не ходив.

Шукали, де кінець і де початки,

Але ніхто їх не знаходив.

Тебе вінчають вчителем мільйонів,

І багатьох із них ти вже навчив

На прикладі і досвіді народу,

Якому ти так віддано служив.

Віки ховали те, що дарував ти,

Та ми зуміли відшукати путь,

Стежиною крізь терни і до правди,

Аби навчитись, як на світі жить.

І світ брудний, і всі ми грішні люди…

І світ брудний, і всі ми грішні люди,

Насильство тут панує повсякчас.

Хтось трішки лиш, а хтось сильніше падав,

Хтось мало жив, комусь – вмирать.

Не бий її: вона... майбутня мати.

Її фігура лита кришталем.

Слова для неї наче танки і гармати,

І серце б’ється ритмами секунд.

Часи спливали, і мінялись ролі.

Здавалось, ми сильніші, але ні.

Жінки й надалі надто милі й кволі,

Хоч те ховається далеко в глибині.

Не бий її: вона ж  усе забуде..

Бо серце її лагідне й проща .

А ти навіки тепер грішний будеш,

Довіку її сльози пам’ята.

По колу

Зима ішла, шукаючи печалі.
Ховала біль в холоднії сніги,
Аби ніхто не бачив ті сліди,

Які ведуть до тихої весни...

Весна приходила негадано-неждано...
І оживляла  квіти навкруги.
Але з’являлись сум і печалі,
Які зима ховала у сніги...

Літо гаряче обпалювало крила.
Аби зцілити їх дощем,
Що так красиво і плаксиво,
Ховав той біль мокрим плащем...

А хитра осінь забирала сльози.
Збирала радощі і усмішки ночей...
Стихав той бунт, що все по колу носить.
Боявся вітру і заплаканих очей…

По дружбі

По дружбі тихо я скажу:

      -Бажаю вічності хвилину…

Та вічність промайне... як мить.

Тому її я берегтиму.

Я берегтиму час і сон,

Я заберу твій смуток, лихо…

Але та вічність втомлює не раз,

І смуток стиха тихо…

Впаду за вітром та й розіб’ю час,

І тихо прокричу я у простори:

-Щаслива ти була і будеш,

Тобі я обіцяю у сторіччя.

Лиш пам’ятай дві речі все життя:

Найважливішими є серце й руки,

Бо руки пам’ятають почуття,

А серце не забуде біль розлуки…