К.В.Ленець виділяє два види листування: офіційне,
або службове, та неофіційне, або приватне. Офіційне ведеться між установами,
організаціями, неофіційне - між приватними особами. Різновидом приватного
епістолярію вваажається також листування ділового характеру фізичних осіб з
установами й організаціями. Приватне
листування має здебільшого побутовий або інтимний характер і «відображає
життєвий досвід автора, його світогляд, естетичні смаки й інтереси. Соціальний
стан та індивідуальні риси характеру, а також ступінь спорідненості чи
знайомства автора з адресатом, близькість інтересів і переконань або спільність
мети і уподобань».
Усі епістолярні тексти позначені певними
структурно-композиційними, комунікативними та змістово-тематичними
особливостями.
Загальну структуру листа визначають такі
компоненти:
1)
специфічні стандартизовані формули звертань, початку і
кінця листа, які надають йому вигляду цільнооформленої одиниці, різноманітні
побажання, поздоровлення;
2)
директивна спрямованість епістоли;
3)
наявність питальних та окличних речень;
4)
повідомлювані формули;
5)
викладення змісту від першої особи та залучення
займенників і дієслів ІІ особи, звернення до конкретного адресата.
Складові листів сталі за зовнішніми
ознаками, але засоби оформлення
початку
і кінця тексту досить різноманітні:
Початкові формули звертання найбільш
докладно представлені у працях С.Богдан,
Е.Вєтрової, Н.Журавльової, К.Ленець, Т.Лещинської та Л.Корновенко.
Традиційно у ролі звертань
уживаються, як правило, усталені структури на кшкалт Доброго дня, Здрастуйте, Добридень.
Іноді
лист починається привітаннями зі святом або офіційним звертанням: Товаришу(-шко), Громадянине(-нко) -
донедавна або ж Пане(Пані),
Добродію (Добродійко, )що частіше
використовується у мовленні, чи Друже,
Подруго, Брате, які вказують на близькі, дружні стосунки між адресатами. У
епістолярії І.Франка ці звертання ускладнюються різного типу означеннями, що
теж визначають характер стосунків між людьми: любезний, коханий, високоповажний, дорогий, ласкавий. В окремих листах звертання може бути винесене у
середину чи кінець першої фрази або взагалі бути відсутнім.
Традиційні формули закінчення листа
До побачення, На все добре, Прощавай, Бувайте здорові. У епістолах І.Франка уживаються такі: Цілую Вас, Ваш щирий і вірний друг, До побачення, Остаю з почтенієм, Ваш Іван
Франко, Остаю з ушануванням, Цілую Вас, Ваш щирий Іван Франко, Будьте
здорові і не гнівайтесь, Здоровлю
сердечно всіх товаришів, Остаюсь з
глибоким поважанням, Засилаю моє
сердечне поздоровлення тощо.
Необхідно зауважити, що форми звертань
і закінчення епістол надзвичайно різноманітні, індивідуалізовані, багаті на
приказки, здрібніло-пестливі елементи, слова з оцінним значенням.
Директивний характер листів полягає у
спонуканні рецепієнта до певної дії або поведінки і передається конструкціями з
дієсловами наказової форми. «Читайте,
сходіться з людьми сільськими, студіюйте типи, записуйте оповідання і поєдинчі
фрази -
се вам усім на добраніч, а тобі сердечне: до звидання!» (т.48,
ст.102);
Синтаксична структура епістол близька
до усного спілкування, тому тут переважають прості синтаксичні одиниці. Листи,
як правило, насичені питальними конструкціями, які стоять або на початку, або в
кінці тексту й вимагають конкретних відповідей. Найчастіше носіями питання
виступають питальні слова (займенники, прислівники, частки) - хто, де, що, як тощо. Велике
функціональне навантаження припадає на окличні речення, які покликані
відобразити психологічний настрій людини, а емоційні частки та вигуки у
структурі окличних конструкцій допомагають встановити наявність загального
експресивного забарвлення. У листах широко представлені неповні речення,
еліпсиси, натяки на відомі обом мовцям факти, події, ситуації.
Епістолам письменників більше
притаманні складні синтаксичні конструкції різних типів. Висловлювання в
епістолярних текстах будуються за певними граматичними правилами, вони не
можуть стояти в тексті у довільній послідовності, а чітко зумовлюються
функціональним призначенням при вирішенні комунікативних завдань.
Значне місце у текстах листів
відводиться повідомлюваним формулам, у яких подано виклад думок, пов’язаний з
власною діяльністю, особистим життям дописувача з різноманітними процесами.
Зазвичай динамічне розгортання дії чи оформлення стандартних повідомлень про
одержання листа від адресата забезпечує дієслівність, наприклад: « Не знаю, чи Ви, може, не занедужали або не загнівались на мене, що ніякої відомості від Вас нема. Не знаю
навіть, чи Ви одержали мій лист
і гроші від Белея, про котрі я писав,
і як Вам поводиться, і що поробляєте, і чи взагалі пробуваєте ще в Коломиї, чи, може, виемігрували куди-небудь»(т.48, ст.357)
Система особових займенників, яка
використовується учасниками комунікації, виконує специфічну для епістолярного
жанру функцію, а саме: з одного боку, вони є носіями звернення автора до
конкретного адресата, з іншого, - виражають залежність комунікації від
попередньоьго змісту висловленого. До того ж займенники вказують на причетність
(непричетність) мовців до описуваних подій. У листах майже завжди присутня
імітація діалогу з уявним співрозмовником. Так, завдяки цитуванню чи згадуванню
в тексті висловлень реципієнта або застосуванню прямого спонукання до
продовження розмови створюється певне комунікативне уявлення про адресата. За
С.І.Гіндіним, така особливість внутрішньої структури листів називається діалогічністю. На противагу
діалогічним, у монологічних епістолах адресат постає як мовчазний сприймач
повідомлюваного, текст не містить запитань, що передбачають відповідь, не
цитуються його висловлювання. Вважається, чим більше зустрічається в листі
спонукальних конструкцій, тим він діалогічніший. Ученим виділяються такі ознаки
діалогічності:
-
вживання особових і присвійних займенників ІІ ос. одн. і мн. з так
званими дієсловами говоріння і писання: Ви(Ти)
згадуєте, запитуєте, просите; У
Вашому листі йдеться;
-
наявність директивних висловлювань та форм дієслів, що містять посилання
на попередні тексти: напишіть, розкажіть;
якби Ви мені написали;
- питання
до адресата, які вимагають відповіді, спонукають до продовження діалогу. Крім
того, імітація діалогу досягається за допомогою частого повторення в листів
звертання до співрозмовника, використання вставних конструкцій, а також
постійним впливом на думки, почуття адресата.
Наступною структурно-композиційною
особливістю епістол є «писемна фікція усно-розмовного мовлення освічених
верств, листи відбивають активні зміни в їхній усній мові і першими їх
фіксують. Матеріали епістолярію забезпечують докладніше висвітлення різних
сторін розвитку літературної мови: поповнення її лексичного і фразеологічного
фонду, вироблення граматичних, семантичних та стилістичних норм».
Комунікативний підхід при вивченні
епістолярних текстів дозволяє врахувати специфіку процесу спілкування в кожному
конкретному мовленнєвому акті, оскільки комунікативна діяльність, що зумовлює
створення листа і сприйняття змісту, має величезне значення для його структури,
типу, усвідомлення й осмислення.
Загальний комунікативний фон
листування, а саме: соціальні, історичні та культурні чинники, - регулюють вибір оптимальних мовних засобів
для впливу на адресата, реалізації власних іллокутивних намірів. За
В.Д.Шинкаруком, такими факторами можуть бути:
- ситуація
мовлення;
- задум,
комунікативна мета повідомлення;
- мовний
досвід адресанта;
- структура
попереднього тексту;
- обставини,
що породжують текст;
- структура
ситуації; мовець, слухач, предмет мовлення;
- психічний
і фізичний стан мовця;
- значущість
події, що є предметом повідомлення;
-
загальна характеристика
слухача-співрозмовника (його вік, стать,
ступінь спорідненості з мовцем);
- підготовленість
до сприйняття повідомлюваного.
Подібні фактори визначають структурне й
змістовно-тематичне наповнення епістол.
Проте, крім названих, епістолярній
комунікації притаманні власні специфічні умови. Комуніканти, позбавлені
безпосереднього взаємного зорового і слухового контактів, не мають можливості
спостерігати за реакцією на отриману інформацію. На оформлення листів впливає
часова та просторова відстань, вони не доповнюються паралігвістичними
елементами на відміну від текстів розмовного мовлення.
Комунікативна ситуація, що включає
іллокутивні настанови, офіційність/неофіційність умов спілкування тощо,
виступає регулятором мовленнєвої поведінки адресата й адресанта, обумовлює
відбір мовних засобів і способів комунікації. Звичайно ж, ситуація мовленнєвого
акту визначається та оцінюється особою на основі власного життєвого досвіду.
Іноді на форми її мовленнєвої діяльності мають вплив місце і час написання
листів. У кожній конкретній ситуації мовленнєвий акт відображає особисті думки,
настанови, уявлення, емоції дописувача, що позбавляє комунікативну ситуацію
соціальної абстракції.
Листування вирізняється меншою
спонтанністю у порівнянні з усним мовленням, воно є більш відредагованим,
підготовленим, особливо це стосується письменницького епістолярію. Створення
таких текстів «відбувається у значній відповідності з кодованою нормою(наскільки
нею володіє автор тексту)». До того ж листи адресовані невеликій кількості
реципієнтів, а особисте листування взагалі не розраховане для опублікування. Не
можна не відзначити, що епістоли віддзеркалюють
настрій, психологічний та емоційний стан адресанта у конкретну хвилину,
фіксують певну залежність автора від реципієнта.
С.І.Гіндін вказує ще на одну
властивість листування, а саме на те, що «жанр листів замкнутий відносно
зворотної комунікативної реакції: відповідь на лист, якщо пишеться, то теж у формі листа».
Специфіка епістолярного стилю
проявляється також у всеосяжності в тематичному і функціонально-стильовому
планах. Доказом цієї думки служать висновки з дослідження С.І.Комарової, яка,
врахувавши певну комунікативну спрямованість та конкретну мету листування,
виділила типи епістолярних текстів, кожен з яких базується на
сукупності функціональних, ситуативних та мовних елементів. Це:
-
традиційно-ритуальне листування (етикетно-ритуальна спрямованість);
-
емоційно-інтимне листування (емоційний вплив за допомогою інформації
інтимного характеру);
- інтелектуально-емоційне
листування (інтелектуальний вплив на реципієнта).
Традиційно-ритуальне листування
об’єднує такі жанротипи: прохання, скарга, подяка, привітання, інформаційні дипломатичні листи,
сімейно-побутові епістоли. До емоційно-інтимного
листування належать дружні послання, сімейне листування інтимного характеру,
любовні листи. Інтелектуально-емоційне
листування складається з філософських листів-роздумів, листування членів
таємних організацій, листів-трактатів, листів-рецензій.
Тематичний аспект епістолярію описує
також К.В.Ленець. Залежно від призначення і характеру взаємин між дописувачами,
вона розмежувала листи на чотири групи:
- родинно-побутові;
- інтимно-товариські;
- приватно-ділові;
- офіційно-ділові ( не береться до уваги офіційне, службове
листування між установами й організаціями).
Д.В. Крюков та Т.А.Івушкіна класифікують
листи на особисті й відкриті. До особистих епістол належать
суспільні(соціальні), ділові й різні. Суспільні охоплюють сімейні, дружні
листи, листи-претензії(виконують контактоутворюючу функцію), листи-привітання,
листи-співчуття, листи-поради тощо.
Можливий розподіл епістол за соціальними,
віковими та територіальними ознаками.
С.І.Гіндін вирізняє також листи-відповіді та листи-ініціативи.
В окрему групу слід виділити письменницький
епістолярій, якому притаманні досить специфічні властивості:
1) написання будь-якої кореспонденції,
приватної чи ділової, для письменника -
той самий творчий процес, адже епістола створюється за всіма законами
літературної майстерності;
2)
у листах обов’язково відбивається індивідуальний авторський стиль. Не
можна не погодитися з думкою В.В.Жайворонка, який зазначив, що «чим колоритніша
особистість, тим оригінальніший її мовленнєвий стиль, оскільки внутрішні якості
особистості неминуче виявляються в її мовленні».
3)
письменник повинен усвідомлювати, що його епістолярна спадщина може бути
опублікована для широкого загалу.
Отже, специфіка епістолярного стилю
полягає в тому, що основними факторами, які діють при написанні епістолярних
текстів, є структурний, комунікативний та змістово-тематичний. У структурному
плані листи виступають як цільнооформлені одиниці з усталеними
стандартизованими елементами початку і кінця, орієнтованими на конкретного
адресата. Розповідь ведеться від першої особи, а сам текст насичений
видо-часовими формами дієслів та імперативами, повідомлюваними формулами,
прямопитальними реченнями, що потребують
конкретної відповіді, а такоє конкретними конструкціями, які надають листам
певного емоційно-експресивного забарвлення. Комунікативний характер
епістолярного мовлення передбачає обмін інформацією, яка зумовлюється передусім
особистими стосунками співрозмовників, а також соціальними умовами, що
супроводжують мовленнєвий процес. При доборі мовних засобів автор листа
враховує їх відповідність певній комунікативній ситуації. Серед чинників, що її
створюють, основними є:
- тональність
комунікації;
- соціальні
параметри мовців;
- ставлення
учасників листування до спілкування;
-
комунікативна мета, ситуація мовлення;
-
мовний досвід адресанта.
Залежно від тематичної різноплановості
комунікативного фону, іллокутивних намірів та мовних засобів їх реалізації
епістолярні тексти розмежовуються на три групи:
- традиційно-ритуальне систування;
- емоційно-інтимне листування;
- інтелектуально-емоційне листування.
Тематичний аспект важливий для подальшого
аналізу лексичних засобів епістолярію.
Немає коментарів:
Дописати коментар