Людина енциклопедичних знань

Серед учених початку XX ст., чиє життя було нерозривно пов'язане з Україною, дуже яск­равою особистістю є видатний сходознавець і сла­віст Агатангел Юхимович Кримський. Людина феноменальної пам'яті, глибоких знань і тонкої інтуїції. На запитання, якими мовами він володіє, жартував зазвичай, що легше перелічити ті, котри­ми він не володіє. Напружену працю вченого, педагога й адміністратора він поєд­нував із літературно-художньою творчістю, ввійшовши в історію україн­ської літератури як оригінальний поет і самобутній прозаїк.

Агатангел Кримський народився 15 січня 1871 р. в Новоград-Волинському в родині переселенців тюркського по­ходження з Криму. Його батько викладав у місцевій гімназії історію і ге­ографію. Незабаром родина переїхала до Звенигородки на півдні Київської губернії (нині — Черкаської області), де з юного віку хлопчик перебував в атмосфері української глибинки, яка все життя була для нього рідною. Після закінчення Острозької прогімназії його влаштували до Другої київської гімназії, з якої він перейшов у Колегію Павла Галагана й у 1889 році закінчив її на відмінно. Цей приватний навчальний заклад, заснований відомим українським меценатом Г.Галаганом, представляв гімназію-пансіон із прекрасною бібліотекою, природничо-науковим музеєм і навіть власною лікарнею.

У колегії викладалися й україноз­навчі дисципліни. Рівень викладання тут був надзвичайно високим, навчання головним чином орієнтувалося на опанування гуманітарних наук і мов. У роки навчання в Колегії Павла Галагана в А. Кримського сформувався стійкий професійний ін­терес до української філології, слов'янознавства й мовознавства. Від приро­ди наділений унікальними здібностями до мов, Агатангел з легкістю засвоїв основні древні й нові мови. У цей же час він близько зійшовся з Іваном Франком, який частенько зупинявся в колегії під час приїздів до Києва. На рубежі століть І.Франко був найбільшою і талановитою фігурою в західно­українському культурному житті. Дружба і листування цих людей тривали до самої смерті Івана Яковича. Органічно вписавшись у коло української інтелігенції, А.Кримський уже в молоді роки посів у ньому гідне місце.

В останніх класах колегії А.Кримський цілком захопився мовами й культурами східних, насамперед мусульманських, народів. Але оскільки в Києві у ті роки орієнталістика не розвивалася, він, одержавши атестат про середню освіту, відправився до Москви, у Лазаревський інститут схід­них мов. Одержавши достатню філологічну підготовку в галузі орієнталіс­тки, А.Кримський у 1892 р. вступає на історико-філологічний факультет Московського університету, продовжує спеціалізуватися в галузі історії літератури і культури мусульманських народів. Опинившись дале­ко від України, він сильно тужив за батьківщиною. Тоді ж починає писати вірші українською мовою й невеликі прозаїчні твори, незабаром опуб­ліковані в збірнику "Повісті й ескізи з українського життя" (І895). Після закінчення Московського університету в 1896 році Агатангела направили на стажування до Сирії й Лівану. Оселившись у Бейруті, він безперервно роз'їжджає по містах Близького Сходу, з ентузіазмом вивчає і стародавні рукописи в місцевих книгосховищах і вдосконалюється в живій арабській мові. Результати своїх пошукувань він пише різними мовами й публікує в місцевих науко­вих журналах.

У 1901 р. молодий учений видає принципово новий для української поезії ліричний збірник віршів "Пальмова гілка", навіяний екзотикою Близького Сходу. Частина віршів із цього збірника в російському перекла­ді відомої київської поетеси Л.Старицької-Черняхівської була надрукована в журналі "Русская жизнь". У перші роки XX ст. А.Крим­ський написав повість "Андрій Лаговський", видану у Львові в 1905 році, і роком пізніше — "Бейрутські оповідання", опубліковані в Києві. Повернувшись із Близького Сходу, А.Кримський у 1900-му стає професором Московського університету. Одночасно він викладає в Лазаревському інституті, де з 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, будучи професором арабської літератури й історії мусульманського Сходу. Його увага все більше зосереджується на сходознавчих дослідженнях у галузі літератури та її розуміння в загально­му духовному контексті мусульманського світу та доісламського Ірану.Українською мовою у Львові друкуються "Мусульманство і його Оудучність" (1904), а також переклади з "Шахнаме" (1896). У ці ж роки, підтримуючи тісні контакти з національними науковими колами Києва і Львова, А.Кримський публікує серію праць з давньорусь­кого й українського мовознавства: "Критерії для діалектологічної класифі­кації давньоруських рукописів" (1905), "Філологія і погодінська гіпотеза. Чи дає філологія якнайменші підстави підтримувати гіпотезу п. Погодіна і п. Соболевського про галицько-волинське походження малоросів?" (1904), "Давньокиївський говір" (1907). У цих роботах учений з погляду філології обґрунтовує те, що в історичному ракурсі доводив М.Грушевський, — безперервність і наступність розвитку слов'янського населення України за Середньовіччя і Нового часу. На великому мовному матеріалі Кримсь­кий довів глибоке вкорінення основних особливостей української мови в діалектному середовищі південних земель Київської Русі.

На початку XX ст. А.Кримський уже мав високий науковий авто­ритет сходознавця і славіста. Багато праць ученого перекладаються основ­ними європейськими мовами. Його запрошують у редакцію Енциклопе­дичного словника Брокгауза й Єфрона вести рубрики арабістики, іраністики і тюркології. Значною мірою завдяки дослідженням А.Кримсь­кого історію і культуру народів Сходу у вітчизняній і світовій науці почали розглядати як органічну складову всесвітнього соціокультурного процесу. Лютий 1917 р. застав Агатангела Юхимовича в Москві, де він обій­мав посаду професора і секретаря професорської ради Лазаревського інс­титуту східних мов. А.Кримський гаряче вітав демократичні зміни, однак швидко відчув їх непевність і ненадійність.

Хоча А.Кримський не був репресований у 30-і роки, коли "вирубувався" цвіт української наукової і художньої інтелігенції, проте численні грубі нападки й обвинувачення обрушувалися і на нього. Становище Агатангела Кримського трохи поліпшилося напередодні Великої вітчизняної війни, коли більшовицьке керівництво вирішило ви­користати його авторитет для посилення свого впливу на західноукраїн­ську інтелігенцію. Восени 1939 р. Кримський виїхав у добре йому знайомий Львів, де брав участь в організації українських наукових установ. У січні 1941 р. в країні урочисто відзначався ювілей ученого, і він був нагороджений орденом Леніна. А у липні 1941 р. він потрапив до списку неблагонадійних, був заарештований і без суду і слідства відправлений у табір у Кустанайську область. У таборі під Кустанаєм 25 січня 1942 року Агатангел Кримський і помер.

А.Кримський, який усе своє життя присвятив широкомасштабній на­уковій та організаційній діяльності, був одним із фундаторів і перших ке­рівників Української академії наук. Багатогранність таланту, феноменаль­ні лінгвістичні здібності (знав понад п'ятдесят мов) і незвичайна працездатність цієї людини просто вражають! У повоєнні десятиліття про нього майже не згадували. У наші дні ситуація змінилася: його ім'ям наз­вано створений у системі НАН України Інститут сходознавства, але вели­чезна наукова спадщина Агатангела Кримського ще чекає на глибоке і ретельне вивчення.