Дещо про частини мови

Назву іменник почали вживати з 1873 року. Її першим використав Омелян Партицький. Правопис 1926 року іменник називав речівником.

Випередити іменник у кількості слів не в змозі жодна частина мови. В 11-томному „Словнику української мови” нараховується близько 135 тис. слів. Серед них іменників майже половина. Порівняно з іменниками дієслів удвічі менше.

Терміни „чоловічий”, „жіночий”, „середній” рід  дісталися нам у спадок ще з часів V ст.. до н. е. Філософ Протагор запропонував поділити всі імена на 3 роди : чоловічий, жіночий та речовий. Пізніше Аристотель запропонувати замінити останній термін – „середній рід”.

Граматична дисциплінованість виявляється й у відмінках. Іменник має 7 відмінків. Учені нараховують різну кількість відмінків у сучасних мовах світу. Учений Колесов вважає,що їх близько 30. А датський лінгвіст визначив,що теоретично у мові могло б бути     216 різних відмінків.

Числівник – чи не найменша за кількістю слів частина мови, яка нараховує їх усього кілька десятків.

За своїм походженням числівники тісно пов`язані з іменниками і прикметниками. Однак у процесі історичного розвитку мови вони втратили граматичні ознаки, властиві іменникам і прикметникам, перетворилися на абстрактні найменування числових понять.

У середині ХVІІІ століття Михайло Ломоносов у своїй граматиці вперше назвав числівники особливою частиною мови. Такими вони є і до нашого часу. За частотою вживання серед інших частин мови посідають восьме місце.

Базою для творення числівників є дуже давні за своїм походженням прості числівники першого десятка.

Цікавою є історія виникнення назв деяких чисел. Учені, наприклад, вважають, що числівник «п'ять» походить від іменника «п'ясть» (рука), тобто трактуєть­ся як «п'ять пальців п'ясті».

Чи не найбільшою популярністю користується у людей число сім: сім днів тижня, сім чудес світу, у казках — сім господинь, семеро козенят, сім сестер. У чому ж причина? Виявляється, що число сім відповідає обся­гу короткотривалої пам'яті людини, тобто це та кіль­кість предметів, ознак, яку ми спроможні запам'ятати відразу і на більш-менш тривалий час.

У Вавилоні довершеним вважалося число дванадцять,а наступне — тринадцять — вважалося нещасливим, «чортова дюжина», тобто таке, що нічого доброго не віщує. У 1930 році в Англії декілька тисяч жителів   Лон­дона підписали петицію, у якій висловили прохання до уряду зняти з будинків тринадцяті номери.

Числівник сорок спочатку був іменником, який мав значення «мішок». Це й справді був мішок, у який поміщалося рівно 40 шкірок соболів чи білок, бо саме стільки їх ішло на пошиття однієї шуби. Зшитий і запе­чатаний сорок із зазначеною кількістю шкірок за часів Київської Русі служив грошовою одиницею.

А ось історія виникнення числа мільйон. Коли венецій­ський купець XII ст. Марко Поло повернувся додому після 24-річних мандрів, він багато розповідав про ті місця, де побував. Згадуючи про Китай, купець намагався описати багатства, якими володів монголь­ський хан Хадилай. Із цією метою він до слова «мілле», що означало «тисяча», додав суфікс збільшення -он-е. І вийшло «мілліоне», тобто «величезна тисяча», а через деякий час це слово стало позначати «тисячу тисяч».

Всі складені числівники утворились із давніших складних. Наприклад, числівники від одинадцяти до дев'ятнадцяти включно утворилися від трьох окремих слів: числівника, що означає кількість одиниць, прий­менника на і числівника десять.

Перші цифри з'явилися приблизно тоді ж, коли і перші букви. Слов'яни довгий час числа на письмі позначали буквами кириличного алфавіту.

Римляни запозичили цифри у своїх попередників — етрусків. Від римлян цифри перейшли до інших народів Європи і використовувалися ними, аж поки на зміну їм не прийшли арабські цифри. Але римські цифри не зникли зовсім. І тепер часто ставлять їх на циферблатах годинників, позначають століття, порядкові номери фестивалів, спортивних ігор.

        

Прийменників у нашій мові не так уже й багато – близько 200 слів. Проте свою невелику кількість прийменники компенсують частотою вживання, адже за нею прийменник посідає четверте місце (після іменника, дієслова і займенника). Дев`ять прийменників (в(у), на, з, до, по, за, біля, із, про) входять до тридцятки найчастотніших слів, причому два з них стоять у списку на лідируючих позиціях: в(у) – на першому місці та прийменник на посідає четверте місце за частотою вживання.