Людина кришталевої чистоти

Верстаю шлях – по вимерлій пустелі…

Верстаю  шлях  -  по  вимерлій  пустелі,  

де  мертвому  мені  нема  життя,
за  обріями  спогаду  -  оселі
ті,  до  котрих  немає  вороття.
А  все  ж  -  бреду,  з  нізвідки  до  нікуди,
а  все  ще  сподіваюся,  що  там,
де  кубляться  згвалтовані  іуди,
мале  є  місце  і  моїм  братам.
Побачити  б  хоч  назирці,  впівока
і  закропити  спраглий  погляд  свій.
Зміїться  путь  -  вся  тьмяна,  вся  глибока,
і  хоч  сказися,  хоч  збожеволій.
Бо  вже  не  я  -  лише  жива  жарина
горить  в  мені.  Лиш  нею  я  живу.
                                                               То  пропікає  душу  Україна  -
                                                                та,  за  котрою  погляд  марно  рву.
                                                               Та  є  вона  -  за  міражів  товщею,
                                                              там,  крізь  синь-кригу  світиться  вона  -
                                                              моєю  тугою,  моєю  маячнею
                                                              сумно-весела,  весело-сумна.
                                                               Тож  дай  мені  -  дійти  і  не  зотліти,
                                                              дійти  -  і  не  зотліти  -  дай  мені!
                                                              Дозволь  мені,  мій  вечоровий  світе,
                                                              упасти  зерням  в  рідній  борозні. 

6 січня 2015 року виповнилось би 77 років Василеві Стусу - людині, що стала символом Українського Опору другої половини ХХ ст., ключовою постаттю духовного життя доби.
Роль, яку відігравала постать Василя Стуса у розвитку української літератури ХХ ст., у відновленні української державності та національної ідеї важко переоцінити.
Гранична чесність, мабуть, найхарактерніша риса Василя Стуса - поета, особистості, громадського діяча, який не лише прожив яскраве, героїчне життя, а й зумів піднести людину до рівня її долі та покликання у слові. Звідси підвищений інтерес до його віршів - “образків доби”, в котру йому судилося жити. Рідкісна, унікальна неподільність поезії і долі.  Навіть у найтяжчі хвилини життя Василь Стус твердо вірив, що вернеться до народу своїм словом, що край його почує.
І ця його непоступлива віра в моральний абсолют виявилася прозірливішою за розпачливе примирення з дійсністю багатьох із нас. Його поезія залунала в Україні, її почули, в неї вслухаються. Схиляються перед ним і поза Україною ті, кому випало читати його твори або довідатися про долю й боротьбу митця.
За коротке життя Василь Стус залишив 6 томів творів, більшість із яких перекладено англійською.        

Мов жертва щиростi – життя