Про мудрість

Притча про МУДРІСТЬ

         

Поки він був маленьким, у нього було тільки Бажання. Воно голосно кричало: "Хочу!". Він підріс і у нього з'явився Обов’язок. Він наполегливо повторював: "Треба!". Він підріс ще й у нього з'явився Страх. Він зловісно шепотів: "Боюся!".

Слідом за Страхом прийшов Сумнів. Він тихо мимрив: "Не так ...". Трохи пізніше прийшла Впевненість. Вона твердо заявляла: "Вперед!". Потім прийшла Шкідливість. Вона хихотіла: "Навпаки!".

І прийшла подружка Шкідливості - Лінь. Вона позіхала і казала:  "Завтра". І кожен раз, коли він збирався щось зробити, з різних куточків душі лунали крики, голоси, шепіт. Він чув всіх і не чув нікого. Він не знав кого слухати, а кого - ні, хто хоче допомогти, а хто -просто поговорити. Він швидко втомлювався і нічого не міг робити. В один момент прийшла Гнучкість, яка могла слухати всіх і давати лише одну ділову пораду.

Іноді Гнучкість говорила як Впевненість, іноді як Сумнів, іноді як Бажання. Вона щоразу була різною, але кожен раз творила чудеса і приносила користь.

Лише в глибокій старості він зрозумів, що під ім'ям Гнучкості ховалася … МУДРІСТЬ.

Притча про пізнану мудрість

Біг спершу вздовж струмка… знічев’я біг,
здоровий, юний… Ластивсь цвіт до ніг.
Кортіло пить… Та ба! не до води:
мерщій би овид взять за поводи…
«Поп’ю ще… Встигну!» — ластівки думок.
І — далі… Річечкою став струмок.
І випручався простір… Вже й ріка
під маревом — спокійна і плинка.
Хутчіш! хутчіш! І вже не міг, не міг
спинитися… все біг, біг, біг…
Як спрага мучила!.. Та ніколи було
припасти… освіжить палке чоло.
Прозорий сміх ображений — вода! —
на скроні порох сірий осіда.
Лукавий обрій… Сонце в тім’я б’є.
Знеміг… Але втішався: ще поп’є.
Аж ось добувся моря… І догнав!
Зімкнулось враз — і очі, й далина…
Тепер попить. До хвилі припада. 

Яка гірка! яка гірка вода… 

© В. Коломієць