Творчість моїх учнів

Наталія Лозінська

Не бійся жити

Ми, українці,  зіткані віками,
Уквітчані калиновим вінком,
Оспівані казками і піснями,
Що жили і вмирали знов і знов.

Тоненька голочка нам долю вишивала,
А сльози прали та  вогні сушили.

І полотно старесеньке раз по раз рвалось.
Тоді благала і знов її молила:

«Не бійся жити, мила Україно,
Не бійся падать і вставать.
Лиш 23  ти вільною прожила,
А кров у трави  крап і знову крап».

Хтось бив, а хтось тебе і різав.
Молився хтось… хилився до землі,
Сльозу пустив гарячу та непізню
У спогадах, у мріях, у житті…

Колись палили факели та ватри,
Тепер горять лиш шини і слова,
Що все віками сумно шепотати:
«Кохана мамо,  у чому ж суть гріха?»

Синів ховала, а  хреста  не має
І вічну путь забула їм відкрити…
Хтось в рай…і  в путах  хтось блукає
волю без оправ би залишити.

Ми, українці, палені вогнями.
Ми, українці, топлені в воді.
Ми, українці, що вмирали й оживали.
На кров’ю моченій ріднесенькій землі…