Багата душа
письменника
Читаючи твори
Р. Петріва, ми глибше пізнаємо душу письменника, яка струменить із кожного його твору,
дізнаємось про його погляди на життя. Нас захоплює чарівний світ чистого
і чесного серця цього митця. Саме це – найкоштовніша цінність, яку не
купити за жодні гроші. Це багатство потрібно відшліфовувати впродовж усього
життя, берегти від усіх нечистих спокус.
Р.Петрів є
непересічною особистістю, його внутрішня гідність не опускається ніколи до
хизування ні своєю роллю в національно-визвольному русі в Україні, ні своєю
творчістю. Він із тих людей, котрі не на словах, а на ділі показують свою
значущість. У вірші «Бабусі Катерині» ліричний герой зізнається, що не доріс
він до Голоти,
хоч і ставав у
стремена.
Пройшов життя в
рядах піхоти,
Несучи в серці
Богуна.
Так, художник
слова не нарікає на долю, він сприймає усе як дарунок Всевишнього і в
жодному випадку ні про що не шкодує.
Чиста душа цього
митця не містить злоби:
Все забувається
поволі:
і біль душі, і в
світі люди,
і слизький поцілунок
Юди
(«Не в докір долі»).
Воля Божа на
те, що ніхто не знає, коли прийде час відповісти за все і «вечірній спокій
скаже гріхи нести на сповідь і випросити місце в раю», та усім нам треба бути
готовими до цього кожної миті. Постійно потрібно пам’ятати про чистоту душі.
Тільки така багата і
відкрита душа, як у Романа Петріва, може відчути тонкі порухи природи і сприймати
розмаїття світу в його єдності і багатстві, мислити так метафорично і
глибоко, як це властиво письменникові.
Лірика поета,
трепетна і ніжна, вводить нас у світ кришталевої душі читця природи,
котрий уміє зауважити ледь помітні порухи навколишнього і прочитати те, що нам
воно нашіптує.
З великою любов’ю
автор звертається до своєї липи («До липи»), згадуючи, що саме вона навчила
мріяти і «ворушила поволі серця струни». У митця дитинство «скочило в полинь»,
а потім «сіло в лузі на копиці погратись хмаркою».
Істина життя
стверджує, що справжні поети творять за покликанням, а не задля забави. І життя
митця є підтвердженням цього.
Поет Р.Петрів
отримує натхнення від Бога, а озвучивши Боже передання, немовби звітує перед
Богом: чи правильно й уповні виконав «приписане». Адже саме чисте наше
сумління «поможе стати перед очі Богу».
І звичайно,
багатством своєї душі ми завдячуємо людям, котрі стільки світлого в ній
засіяли. Першим же сіячем доброго є, безумовно, мати. Наш земляк часто
згадує свою маму у віршах, в одному із них – «Матері» – читаємо:
Я тямлю довгі
каштанові коси,
Важкі, гнучкі… Я
часто їх в’язав.
Автор згадує,
як «слухав мрійні звуки милозвучні, і грівсь теплом смаглявих гладких
лиць», а тоді:
Які тоді ми були
нерозлучні,
щасливі і правдиві
без границь.
Вдячне і щире серце
не забуває тих людей, котрі є духовними сіячами і плугатарями ланів
освіти. У творі «Від усього серця» автор згадує, як «підростав на тих
ланах серцями добрими зігрітий». І сьогодні, «у нелегкий час незгод, нервозності
та скрути», майбутнє дивиться на освітян «з питанням бути чи не бути».
Серце нашого митця
завжди відкрите для доброго і світлого. Невичерпне багатство душі такої світить
із кожної поезії.
Кажуть, щастя
дуже вибагливо вибирає людину, перш за все, зважаючи на її духовні
якості. Можливо, тому почувається такою щасливою ця непересічна
особистість.
Наш земляк вважає,
що можна бути матеріально забезпеченим, а почуватися нещасним, тому що у душі
твоїй, сповненій прагнення до заможності, вже не лишається місця для добра. А
можна, навпаки, не мати багато грошей, а все ж таки бути щасливим, бо душа твоя
бажає допомогти близькій і чужій людині, захопитися красою природи і самому
творити красу, одразу відгукнутися на чужий біль і розділити радість перемоги.
Одним словом, мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним, а не пройти по життю
сірою тінню. Але, я гадаю, перш за все, для цього треба бути дуже вимогливим і
до себе, і до власних учинків.
У символічній системі духовних цінностей, яка передається від
покоління до покоління, головними завжди залишаються людська доброта,
порядність, почуття гідності, любов до рідної землі та її народу,
працелюбність, лагідне піклування про малих та старих, протистояння злу... Не
часто трапляється, щоби в одній особистості поєднувалося стільки позитивного.
Р. Петрів є людиною
багатої душі, людиною, котра дуже любить життя, завжди є для нас зразком
шляхетності у стосунках з іншими, високої інтелігентності, порядності,
закоханості в роботу, в друзів – у життя…
Душа нашого майстра
слова не залишає поля бою, не покладаючи сил та знань, працює на творчій
і громадській ниві.
Бо
скаже хтось: Не мав роботи,
Снував думки по манівцях…
Вірші – вірші – до Правди сходи,
Оздоби до її лиця
(«Інерція серця»).
Ця людина не
загубила у душі своїй людяного, чистого, рідного… І доки все це
буде жити на нашій землі, доти ця земля не тратить себе!
Немає коментарів:
Дописати коментар