Тонкий лірик
Є у Петріва і вірші, в яких автор, розповідаючи про
ту чи іншу подію, збивається на публіцистику, впадає в риторику. Трапляється
таке, і цього важко уникнути, коли мова іде про політичну лірику. Проте сказане
аж ніяк не визначає обличчя поезії цього самобутнього автора. Ні! Р.Петрів –
лірик, лірик від природи. Він сприймає «тремтливими нервами на вітрах чуттів»
розмаїття світу в його єдності і багатстві, мислить образно, метафорами.
У нього дитинство «скочило в полинь», «а потім сіло в лузі на копиці
погратись хмаркою», у серпні «вітерець дзвонить колосками», «житні хвилі вітер
гонить». Про що б не писав автор: про далеке минуле, про визвольні змагання, у
яких і сам брав участь, про каторгу чи про події нашого часу – всюди бачимо
його особисте бачення світу і людей, особисту манеру вислову.
Окремо варто відзначити вірші, у яких автор
звертається до природи як до співрозмовника. В одному із таких творів автор
спрямовує свою мову до свідка минулих днів – липи:
Ти ще жива, моя стара шептуне?
А я гадав, що й пня вже не знайду.
Ти мріяти мене навчила на біду,
Ворушила поволі серця струни.
І, певно, ждеш, що стану на коліна
Під твій густий, пахучий балдахін
І дам тобі, як в притчі блудний син,
Заглянути в своє сумління?
О, ні, не жди! Не той уже я нині,
І серце в мене, певно, не брильянт –
Зотліле зверху, з жаром всередині…
На
жертовник Свободи свій талант
Я кинув і
спалив без ладану і свічів…
За це життя мені
сміється в вічі
(«До липи»).
Суспільні грози ламали, калічили його життя і
талант, але не зламали силу духу людини і художника слова, митець боровся за
волю України, вірив у неї і дочекався її незалежності. Сьогодні поет мріє
про і співає про весну рідної Вітчизни, котра у важких муках підіймається з
колін на власні ноги й намагається визначити своє місце в будівничому строю. У
поезії «Весняні ноти» він так визначає своє кредо:
І тому не вдержу в супокою
Дум, чуттів у серці не замкну.
Не кидають думи поля бою,
Б’ють та й б’ють в невидиму стіну.
Наче там, у веселкових зливах,
У блакитних спалахах громів,
Ще лежить облогом добра нива
І чека на плуг і на посів.
Р.Петрів залишається тонким ліриком навіть у поезіях
– натуралістичних замальовках глибоко трагічного звучання. Ось, наприклад, про
смерть друга-повстанця:
…Лежить один
Чийсь брат, чийсь син –
Надія й оборона.
Трофейний кріс
Надвоє тріс –
Ні одного патрона.
Він тут поліг,
Упав на сніг –
Своїй землі на груди,
І вже нема…
Така зима…
І тиша, тиша всюди.
Він просто не кидає поля бою, самовіддано працює в
міру своїх сил і можливостей і на творчій, і на громадській ниві – до
недавнього минулого очолював Миколаївські районні осередки Спілки політв’язнів
та Об’єднання ветеранів війни. Його серце, як і впродовж усього життя, б’ється
в унісон з потребами, болями і тривогами народу. «Не кидають думи поля бою» –
поля бою за майбутнє рідної України.
Голова Спілки політв'язнів і об'єднання ветеранів війни на урочистих зборах
Роман Петрів - частий гість у Миколаївській гімназії
Немає коментарів:
Дописати коментар