Літературна діяльність
Р.Петрів належить до молодшого покоління мужніх
поетів-романтиків. До покоління, про яких, до речі, і саме про нашого земляка,
слушно написав відомий сучасний письменник Петро Сорока: «Багато колишніх
політв’язнів стали добрими поетами. Відповідальність перед словом у них
велика і віра в силу слова безмежна. До того ж, для становлення душі тюрми і
тортури мали, безперечно, вирішальне значення. Але ніхто з них (може, окрім
одного-двох) не вийшов на ширші літературні обрії, не отримав всеукраїнського
визнання, не був відзначений престижними мистецькими преміями. І це змушує мене
припускати, що є сили, які свідомо утримують їх на задвірках літератури». Так,
є такі сили… Повернувшись із заслання, миколаївчанин продовжував писати,
адже любив поезію понад усе. Мережив свої візерунки віршів, читав твори інших
поетів. Проте до поезій своїх ставився недбало, не намагався їх зберегти.
Уважніше придивлялась до захоплення свого чоловіка дружина Ірина. Це завдяки її
старанням твори поета передано у Польщу Андрієві Чорному – активному
українцеві, учасникові відомого хору «Журавлі». У 70-х роках в Перемишлі
газета «Наше слово» надрукувала передані вірші, а один із них був
надрукований навіть у додатку до газети «Наша культура». Це додало впевненості
нашому митцеві. Та хоча Роман радів відгукам друзів, однак і надалі друкуватися
не хотів та й, напевне, в той час це не було можливим. До того ж і скромність
поета не дозволяла мріяти про славу. Р.Петрів завжди говорив: «Якщо мої вірші
щось вартують, то, можливо, хтось колись зверне на них увагу і надрукує». У
1990 році дружина передала цілу папку віршів Ірині Возній,
яка і зробила презентацію творів нашого митця. Цю зустріч із словом було
організовано в музеї Уляни Кравченко. Того ж року, восени, в українській
газеті, що виходила в Торонто, був надрукований вірш «Колись і нині». У
передмові до твору професор Б.Стебельський відзначив, що наш поет «під надзором
всевидючого ока КГБ, працюючи на різних заводах фізичним робітником, зумів
зберегти хвилини часу для поезії, для слова людини, людини чину, любові та
боротьби». Вірш «Багряний вересень» побачив світ у ж. «Назарет» в тому ж таки
1990 році. Твір «Останній етап» надруковано в ж. «Хрест» (1990). І з цього часу
вже на зорі нашої державної незалежності почали з’являтися підбірки в альманасі
колишніх політв’язнів «Біль» (1991, випуск 2, 1995, випуск 5-6, антології
«Повстанська Ліра»(1992). Аби зробити батькові приємну несподіванку,
дочка Зоряна із матір’ю видають в Торонто першу книгу віршів –
«Поетичні твори» – з передмовою Б.Стебельського. Наступна
збірка – «Терен у полум’ї» – вийшла у Львові (1997). Передмову до
цієї збірки написав Юрій Балега – член Спілки письменників України, доцент
Ужгородського державного університету. У 2007 році теж у Львові вийшла
друком збірка поезій «Розчарована осінь», а 2009 року була
надрукована збірка новел «Звіти пам’яті», котру
письменник присвятив своїм онукам і внукам своїх друзів.
Значна частина творчого доробку Р.Петріва, як
опублікованого, так і того, що чекає видавця, – громадсько-політична лірика. У
ній переважають теми героїки національно-визвольних змагань, викриття злочинної
суті комуно-імперської системи та її диявольського витвору – ГУЛагу, а також
екскурсія в минуле, сподівання і тривоги сучасності.
На свою творчість митець дивиться як на спробу
зафіксувати важливі події нашої епохи і передати в художній формі пам’ять про
неї. Намагання, як бачимо, не з другорядних, хоча не завдання поезії підміняти
історію та публіцистику.
Немає коментарів:
Дописати коментар