Жанрологія епістолярію

  Зародження епістолярію припадає ще на давньоруський період, хоча

пам’яток цього і пізнішого часу(ХIV-XVIIст.) збереглося досить мало. Уже фактичний матеріал ХVII ст. дозволив ученим простежити становлення епістолярію у хронологічному, територіальному, соціальному та мовному аспектах. Цінність дослідження у тому, що у листах «рельєфно виявляються закономірності формування української літературної мови на народній основі. Зокрема, ці пам’ятки, меншою мірою залежачи від усталених книжно-писемних зразків, відбиваючи безпосередні життєві потреби й інтереси авторів, були більш відкриті для живого народного мовлення, ніж, наприклад, офіційно-ділові. Вони виразно засвідчують вирішальну роль живомовного компонента в історично тривалому процесі становлення національної літературної мови». Отже, в епістолярії вітчизняних письменників, відомих суспільних діячів та звичайних громадян відображено розвиток системи української мови.

       Нова українська мова в листуванні почала використовуватися з першої чверті ХІХст. переважно у приватному спілкуванні. Листи офіційно-ділового характеру продовжували писати російською мовою. Широко послуговуватися українською мовою у процесі листування першим почав Т.Г.Шевченко , хоча до нього кілька епістол рідною мовою написали Г.Ф.Квітка-Основ’яненко та Є.П.Гребінка. У письменницькому епістолярії відображено особисте життя автора, листи допомагають осмислити творчу індивідуальність митця, його світогляд. Листи дають достовірне уявлення про тогочасну епоху, громадське і літературне життя, взаємини з сучасниками. «Від одноманітної стилізації під просте селянське розповідання до багатої виражальної системи, здатної передати найтонші нюанси людського розуму і почувань,  -  такий шлях пройшов український епістолярій». Система мовних ресурсів епістолярного мовлення набула стандартизованого вигляду,  зумовленого структурою листа, його змістом і функціональним спрямуванням.

      Епістолярій дещо змінився у кінці ХХст. Пояснити це можна насамперед високим рівнем технічного прогресу, який змінив засоби спілкування між людьми на відстані. Сучасній молоді написання листів видається  обтяжливим. Але про зникнення епістолярію говорити зарано. Листування продовжує існувати у вигляді побутового, офіційно-ділового епістолярію, традиційними для друкованих ЗМІ залишаються рубрики на кшталт «Я вам пишу», «Наша пошта» тощо. І у комп’ютерній системі є спеціальні програми, де подано стандартні зразки епістол різних типів.

      Листування - це одна з форм мовного спілкування людей у сфері побуту, особистого життя, виробничих відносин чи ділових стосунків. Комунікативна діяльність людей впливає на вдосконалення мовної спроможності, тому що засоби спілкування функціонують згідно з умовами, ситуаціями і цілями співрозмовників. 

      Це є свідченням того, що комунікативний акт залежить від правил, які діють у певній лінгвокультурній спільності. Особливістю листування є те, що епістолярний текст взагалі і лист письменника зокрема,  -  це «твір літературного та історіографічного жанру, позначений яскраво вираженою психологічною інтроспекцією та особистісним ставленням автора до дійсності і конкретного адресата, написаний з урахуванням специфіки кореспонденції певної історичної доби». Тому нас цікавить, як виявляються комунікативні настанови й реалізуються комунікативні завдання шляхом відбору оптимальних у певній ситуації засобів спілкування та тональності в епістолярних текстах.

За жанрами :

-         приватний побутовий лист;

-         публіцистичний лист;

-         діловий лист;

-         науковий лист;

-         художній лист

   

      

За соціально-професійною приналежністю

       -  письменницький епістолярій;

       -  дописувачі до засобів масової інформації 

Попередніми умовами листування виступають:

1)    соціальна характеристика учасників мовленнєвого процесу;

2)    сфера спілкування  -  офіційна, напівофіційна;

3)    письмова форма;

4)    спілкування на відстані.

Найпоширенішими чинниками, що спонукають до епістолярної комунікації, є:

1)    намагання автора довести до адресата інформацію, прохання, питання тощо;

2)    прагнення мовця до розуміння реципієнтом його комунікативного наміру, концентрація уваги на певному моменті;

3)    бажання заповнити інформаційний вакуум;

4)    вимога автора від адресата адекватних дій або ж прийняття ним рішень;

5)    нагадування дописувачем певної інформації;

6)    намагання автора розв’язати проблемну ситуацію.

Умови призначення листування:

1)           автор намагається вплинути на адресата і схилити його до прийняття відповідного рішення;

2)           дописувач прагне довести до свідомості  реципієнта дійсний стан справ або якесь повідомлення;

3)           адресат прямо вказує на своє бажання отримати від адресата відповідь на питання, заповнити з його допомогою інформаційну недостатність;  вирішити проблему;

4)           автор намагається підтримати спілкування, дружні стосунки або полегшити розлуку через листування.