Дослідження творчості Романа Петріва. Гортаючи сторінки

«На жертовник Свободи свій талант я кинув»

Вірші, вірші – до Правди сходи,

оздоби до її лиця

(Р. Петрів «Інерція серця»)

 Учень:  (музика) 

Сьогодні  ми завітаємо в гості до поетичної країни творчості нашого земляка – письменника, громадського діяча – Романа Петріва (слайд 1)

Учениця:

 Можливо, не кожному з вас спадало на думку, що поряд  ходять генії, що талант народжується поміж нас, та ми цього не помічаємо. А можливо,  просто велике бачиться здалека – і, напевно, потрібен час, щоб оцінити  всю  глибину і неповторність творчості цих авторів.

Учень

Творчість Р.Петріва є поки що надто мало дослідженою. Хоча літературознавці уже відзначили неперевершеність  краси літературного мистецтва нашого земляка, ми, на жаль, ще не маємо змоги насолодитися цими творами, оскільки видання їх  не є багатотиражним. Потрібно, щоб видавці зацікавилися майстерністю цього митця, і тоді не тільки ми, а і вся Україна зможе милуватися  цими витворами художнього слова.

Учениця

Хотілось би, щоб це відбулося якнайшвидше. А  сьогодні ми полинемо у таку чарівну країну поезій цього майстра слова.

Учень:

Та спершу про Р.Петріва

Роман Петрів

- до недавнього часу очолював Миколаївський  районний осередок Спілки політв’язнів

 -  і Миколаївське об’єднання ветеранів війни (слайд 2)

- автор  поетичних і прозових книг, зокрема:

- зб. «Поетичні твори»  (1992) (слайд 3)

- зб. «Терен у полум’ї»(1997) (слайд 4)

- зб. «Розчарована осінь»(2001) (слайд  5)

- зб. новел «Звіти пам’яті»(2009) (слайд    6)

- автор багатьох статей: «Подумаймо й зостановімося», «А що ж це була за перемога?», «Двадцятиліття незалежності», «Змарновані можливості», «Чому не вона?», «Пам’ять світить довго», «Свідки минулого», «Конституція та ідеологія: що головніше?», «Чи дочекаються воїни УПА державного визнання?» (слайд  7)

Учень:

Кожен край народжує свого Поета, сподіваючись виявити себе через його Слово ... Рідна земля виколисує і виховує такого свого Співця.

Учениця:

З кожним народженням Поета знову і знову народжується надія природи, надія народу. Мудрість природи і мудрість народу у тривожні для них часи проявилася у тому, що справді величезний талант було вкладено в серце і вуста нашого земляка  Романа Петріва.

Учень:

 Істина звучить у словах: народжуються поезії лише у тих,  хто вміє слухати і відчувати життя навкруги.  Хто вміє  через серце передати побачене. А побачити і пережити Романові Петріву довелося дуже багато…  Справедливо говорять, що біографія поета – в його віршах. Тож знайомство із митцем  я хочу почати з його поезії "Багато пройдено, побачено, почуто" 

Читець 1

Багато пройдено, побачено, почуто…

Країв, доріг, етапів і в’язниць… (слайд)

І майже стільки, нібито дрібниць, -

Загублено і пам’яттю забуто.

                            Посивівши, ні добрими, ні злими,(слайд)

                 Відходимо помітно за рубіж,

                 Лишаємо завихрений крутіж

                 Життєвих драм з акторами новими.

          Коли ж уже останнього пом’януть (слайд)

І наші сповіді в непам’ять кануть –

Згадає нас і провідний загін,

                      І, б’ючись в груди на найвищім рівні,

             Скажуть тихцем: вони в борні нерівній

           Підняли нас, негідних, із колін.

Учениця

Нашу сьогоднішню зустріч пропонуємо провести у формі літературного журналу під назвою  «На жертовник Свободи свій талант я кинув». Отож перегорнімо першу його сторінку   «Життєвий шлях митця».        (слайд   )

Учень

Гортаючи сторінки збірок та рукописів поезій Романа Петріва, мимоволі замислюємося над його життєвим шляхом.  А все, як відомо, починається із дитинства

Учениця

Народився Р.Петрів 11 лютого 1927 року в с. Велика Воля (слайд) у родині хлібороба. Можливо, сама назва села посприяла тому, що все життя ця людина віддала боротьбі  за волю своєї України. У новелі «Велика Воля» письменник пояснює походження  назви цієї.

Учень

 «Знайшов  своїх волів уже  смерком. Лежали під розлогою грушею і вдоволено ремигали… На фільварок приїхав десь коло півночі.

-          Де ти пропадав? – запитав здивовано гуменний.

-          Волів шукав…

-          А де ж вони пощезали?..

-          На волю повтікали… на волю!

І стало це урочище від тоді Волею називатись».

Учениця

Саме серед чарівливої української природи з її загадковою красою пройшли дитячі роки митця. Як згадує сам поет: "Стежинами вузькими по полях" 

Читець2

Стежинами вузькими по полях,(слайд)

по толоках дитинство розлетілось,

десь скочило в полин, сховалося в житах(слайд)

десь мохом, десь калиною зацвіло.(слайд)

А потім сіло в лузі, на копиці,

погратись хмаркою, що топче сонця край, -

і бризнув кришталевий водокрай

з очей, що наче дві криниці…(слайд)

Був такий день,

був май!(слайд)

Учень

 Початкову освіту здобув у рідному селі. Першою вихователькою була бабуся, оскільки мама весь час була на роботі. Виростав без батька. Більшу частину свого часу проводив не вдома, а у священика, у котрого була одна дочка Славця. Саме їй, подрузі дитинства, присвятив Р.Петрів багато віршів. Серед них «Спомин», «Дозвілля».

Читець

Спомин  (слайд)

Спраглий серпень над полями.

Вітрець дзвонить колосками,

Сипляться жита.(слайд)

Тонуть в мареві хвилини...

Сонце. небо без хмарини -

Тиша золота.(слайд)

Думка десь взялась свавільна,

Закрутилася повільно:

Очі, коси, сміх...

Ах, це ти! Літа минули,

Ми про себе вже й забули...

Хто б сказати міг!

Заплелась коса дозріла

В веселкові барви зілля, (слайд)

В волошкову синь.(слайд)

Так, це ти, моя розлуко,

Моя мріє, моя муко -

Твоя горда тінь.

Не співають жайворони,

Житні хвилі вітер гонить

Ген, на болота.

Тонуть в мареві хвилини...(слайд)

Сонце, небо без хмарини -

Тиша золота

Читець 3

Дозвілля  (слайд)

Я часто приходжу сюди,

на ці стави, на лисі скали, (слайд)

під сосни мрії і журби,

де казки й духи ночували.

Тут вечори, мов образи,

а ранки – пташок фестивалі.

Сідаю, мов в концертній залі,

під кущ вільшини чи лози

і слухаю свою весну,

якусь дев’яту чи десяту,

пастушу вітрову кантату,

просту, безжальну, голосну.

І так прогаяв би весь день,

п’ючи повітря й зимну воду…

Але найде сюди народу (слайд)

під кожен кущ, під кожен пень.

І проженіть мій сон-міраж,

втішаючись купальним літом,

своїм привільним власним світом

і всім, що винесли на пляж.

Збираюсь мовчки, без жалів

шукати іншого закутку,

Де радостей нема, ні смутку,

життєвих зваб і зайвих слів.

І ти прибіжиш з райських лук

розважитись  дитячим  словом,

щоб засвітитися наново

сльозиною гірких розлук.

Учень

Продовжив навчання  хлопець  у Миколаївській семирічці, (слайд) згодом – у Львівській торгівельній школі. (слайд)Будучи студентом, Роман у 1943 році вступив до лав ОУН  і виконував доручення антинацистського підпілля.(слайд) Після відступу німецької армії в 1944 році продовжив боротьбу в підпільних рядах ОУН проти нового окупанта. Займає пост помічника референта пропаганди повітової екзекутиви.

Учениця

Варто зауважити, що доля ніколи не була милостивою до цієї людини. Як писав сам митець: «Моє життя – сумний випадок. Війна навела в нім порядок». Уже 22 березня 1945 року з групою підпільників натрапив на засідку енкаведистів. У цій сутичці був важко поранений. Його схопили і запроторили у Дрогобицьку слідчу тюрму.

Учень

Там, за заздалегідь придуманою легендою, аби вберегти від репресій батьків, Василь Петрів назвався Романом Писарчуком із Тернопільщини. Військовий трибунал запроторив Романа Писарчука на     10 років (слайд) у воркутинські концтабори з наступним на 5 років позбавленням громадянських прав.

Учениця

Після смерті Сталіна його, як і багатьох інших в’язнів, засуджених неповнолітніми, звільнили з-під варти і навіть дозволили повернутися в Україну. Та 1957 року його викрили, знову заарештували вже як Василя Петріва. Так йому повернули справжнє прізвище, ім’я й… поновили  звинувачення. Але до прибраного імені – Роман – упродовж років звикли друзі, знайомі, зрештою і він сам. Тож надалі закріпилось воно за ним і в побуті, і в літературі.

 Учень

 Петріву присудили нових 10 р. виправних таборів, з яких відбував (на той раз у Мордовії) шість. У 1963 році повернувся до рідного Миколаєва, де опинився під постійним наглядом КДБ до часу розпаду комуністичної імперії. Слайд)

Учениця

Сьогодні автор численних віршів не покидаючи рук працює. З-під його пера і надалі виходять твори, які відображають наповнення серця поета.

Учень

Наступна сторінка нашого журналу має назву «Україно моя»           Слайд)

Учениця

У час здобуття української державності Р.Петрів не шукає і не сподівається винагород, слави чи якихось почестей за самовіддане і безкомпромісне служіння рідному народові.

Учень

Сам автор у поезії «Україні» характеризує себе дуже скромно:

Читець

Україні

Я, окрім тебе, іншої не маю.

Твоїм ім’ям нікого не назву! (слайд)

Україно, Вітчизно, милий краю,

Тобою лиш болію і живу. (слайд)

Тобою лиш горджусь показно і свідомо,

Як скарбом, даним долею мені,

Як островом на морі життєвому,

Куди ведуть дороги всі додому. (слайд)

До вогнища в батьківськім курені.Слайд)

       Хто я такий? Клітина твої крові,

        Енергій творчих миттєва іскра,

         Слабенький звук в твоїй дзвінковій мові,

          В одвічнім змагу кривди і добра. (слайд)

Кріпи ж мене надією своєю,

Думки мої нащадкам передай! Слайд)

Над серцем моїм, змішаним з землею,

Вони про тебе думають  нехай. Слайд)

Читець

Гімн Україні

Під небом блакитним наш лан золотіє, Слайд)

Хвилює пшениця в козацьких степах.

Розбуджена воля майбутнє нам сіє,

Неволя зосталась в народних піснях. (слайд)

            Ми землю свою відстояли боями,

            Зогріли любов’ю мільйонів сердець.

            Пишайся, Вітчизно, ділами, піснями  -

            Вони твої слави коштовний вінець! (слайд)

Ніколи, ніколи не ступить в наш дім

Чужинця п’ята зловорожа!

Ми – люди гостинні, та в гніві  ми – грім,

Караюча Волі сторожа. Слайд)

           Між вами, народи, ми – вільний народ,

          Як квіт поміж квітами в гаю.

          Достатньо в нас свої землиці і вод

         У Богом дарованім краю.

І шлях наш незмінний: до світла, добра

З Христом і Шевченком на стягу…

Хоч смутить нам спомин кривда стара,

Ми йдемо в рішучому змагу!

            Ніколи, ніколи не ступить в наш дім

            Чужинця п’ята зловорожа!

           Ми – люди гостинні, та в гніві  ми – грім,

             Караюча Волі сторожа!

Читець

Співвітчизникам

Шлях рівний, певний – оком кинь, слайд

І синєвидна перспектива…

Майбутнє – життєдайна нива

І праця… кожний Божий день. (слайд)

              Тут спір – не поміч. Він – гальмо…

               Плече в плече, рука з рукою.

              Одною призвані метою,

              В одному напрямку йдемо.

Одне в нас сонце і Вітчизна, слайд

І дощ на всіх, і спека всім…

А якщо трапиться крутизна –

За руки взявшись, перейдім.

               Покиньмо все, що нас ділило,

               Хай блудний син заходить в дім.

              Зігрівши душу наболілу,

              Всепрощу хай знаходить в нім.

А тим, хто нас вернути хоче

Назад, в союзний скрут оков –

Наплюйте їм в злі, заздрі очі

І на багряний їх покров!

Учень

 Автор просить  Батьківщину скріпити його «надією своєю» і думки його нащадкам передати. Батьківщину у нас намагалися відібрати, а ми наперекір всьому маємо Україну. А це – найдорожче.

Учениця  

Так, недруги наші, щоб зробити з українців  мовне низькосортя, котре працюватиме на «старшого брата» і дякуватиме «за шмат гнилої ковбаси», перш за все нищили українську еліту.  Найкращі борці за Волю України поклали життя у нерівній боротьбі з окупантами.

Читець

З гори спускався місяць із звіздою

З гори спускався місяць із звіздою

По стежці іскрометній у село. (слайд)

Пушилось сріблом синяве крило –

В село йшов ангел-місяць з колядою.

         Вони ж тихцем колядками зогріті,

         Йому навстріч виходили з села… (слайд)

         А ніч така урочиста була,

        Мов Вефлеємська в Новому Завіті.

І раптом – стріл!.. нізвідки і нікуди. (слайд)

Зів’яли  теплі молодечі груди…

Зоря зірвалась, креслячи дугу.

       І бій скипів – короткий і гарячий,

      Сполошив ніч, хоч нічого не значив,

      Лиш кров’ю підписався на снігу.

Читець

Чому ж тепер у грудях біль щемить

Чому ж тепер у грудях біль щемить

І серце гнітять тягарі досади?

Невже ж замало рабства трьох століть,

Невже ж не досить  ницості і зради?

          Невже ж ще мало гнули нам карки, (слайд)

           Водили і душили на мотуззі,

           Морили голодом, потоптаних в нарузі,

           Сибір гноїли нами й Соловки? (слайд)

І не набридло в марнім крутежі

Амбіції з засадами рівняти,

За чуби братись на сухій межі,

            Коли в непотріб треба з хати гнати (слайд)

            І влізливих вгодованих вужів,

           Що в нашій хаті прагнуть кубла мати?

Учениця

«А я все пишу» - такою є назва наступної сторінки нашого журналу

Учень

Вірші поета – це його діти. І приносять вони так само, як і діти, і радість, і біль. Про своє призначення писати їх автор розповідає у поезіях.

Читець 4

Інерція серця

А я все пишу та нудьгую

за тим, чого не написав.

Буває, навіть в снах віршую…

Проснуся – все позабував.

   Та й добре, що щезають з тями

   Наспіх римовані рядки:

  Могили, сили, грами, ями –

  Скучні слова, сумні рядки.

Бо скаже хтось: «Не мав роботи,

Снував думки по манівцях…»

Вірші, вірші – до Правди сходи,

Оздоби до її лиця.

  Тобі ж до неї не долізти,

  Хоч шкіру поздирай з колін!..

  Хай підождуть твої успіхи,

  Тепер уже не спішно їм.

Читець 5

До музи

Отяжіло небо олов’яне,

Розплилось по полю світло тьмяне.

Світло це чи, може, тінь лілова?

Ми йдемо з тобою і… ні слова

   «Чом мовчиш? Я чую за плечима:

   Ти крокуєш моїми слідами

   Наосліп в невідоме, незнане.

   Та чи сил надовго тобі стане?

Ось полонку в хмарі мов пробито,

Зірку в ній засвічено й зарито…

Та чи зірку?.. Може, вогник блудний.

Ох, не йди за мною, шлях мій трудний!

    Звідти всі стежки ведуть нікуди,

    Тут, що знаєм, маємо забути.

    Що від Бога, тут ніщо не варте,

   Тут і ангел грає з чортом в карти.

Як мені тебе переконати?

Або десь під серцем закопати,

Заховать від діалогів скверни?

Вже ніхто тобі мене не верне.

Учениця.

Одне із найпрекрасніших людських почуттів — це почуття кохання. Людина, яка не звідала цього почуття, — нещасна, бо лише закоханий здатен іти назустріч життю, а не поспішати за ним. 

Учень

Перегорнімо ще одну сторінку творчості нашого земляка «Лиш любов – невінчана дружина» і пориньмо в країну інтимної лірики.  Тут царюють прекрасні поезії, одна із них - «Дихни на мене, ох, дихни». Вірші Романа Петріва оспівують кохання, адже саме воно найсильніше почуття, воно дає сили жити, незважаючи ні на що.

Читець2

Дихни на мене, ох, дихни

 Дихни на мене, ох, дихни

Медовим подихом весни!

Блакитним променем зогрій,

Нових бажань навій, навій… Слайд)

Жени осінній супокій!

Рожевим пелюстком долонь

Діткнись моїх студених скронь

І шепни щось, і щось промов,

Щоб рушила жвавіше кров…

Зіпхни у щастя стрімголов!

Чому ж твій шепіт – тихий жаль, Слайд)

Чому на косах темна шаль?..

Не гріє погляд, а пече,

Чому з очей сльоза тече

Мені на зморене плече?

Дихни на мене, ох, дихни

Медовим подихом весни!

Блакитним променем зогрій,

Нових бажань навій, навій…

Жени осінній супокій!

Учениця

Вірші Романа Петріва оспівують кохання, адже саме воно найсильніше почуття, воно дає сили жити, незважаючи ні на що.  У поезіях цього майстра слова образ коханої дружини Ірини завжди присутній. Це її портрет автор хоче намалювати.

Читець

Я намалюю твій портрет

Я намалюю твій портрет

Гадками, мріями і снами, (слайд)

І все, що збулося між нами,

Сплету в один букет. (слайд)

І восени, в сльотливі дні,

Всупереч смутку листопаду,

Тобі цю весняну розраду

Поставлю на вікні.

Учениця

Художнє,   довершене  слово поета сповнене, філософського змісту , бринить сталлю й ніжністю. Майстер пера розкриває  духовний світ людини, показує  її життя в гармонії з природою та власними почуттями. Чарівною музичністю, яскравою образністю та схвильованістю  кохання вражає  поезія «Моя журба».

Читець3

Моя журба

Моя журба з Любов’ю посварилась,

Не хоче навіть з нею розмовляти.

Любов сама у серці зачинилась, (слайд)

До розуму лиш ходить сповідатись.

А розум їй завжди усе прощає.

Журба не спить, людського прагне суду… (слайд)

Вона не зна, яку важку покуту

Моїй любові розум призначає!

Учень

Послухайте ще кілька віршів цього поета-романтика, душа якого не перестає кохати.

Читець5

Запізнілий романс

Навкруг твоїх зіниць

Закрутився мій світ…

До яких то границь

Донесе твій політ?

Ласки твоїх долонь

Гладять серця рубці…

Ми, мов нетлі-сліпці,

Летимо на вогонь.

І хоч в серці гудуть

Передзвони весни,

Все це сни, все це сни,

Що заснуть не дають.

Я тобі віддаю

Думки цілого дня,

Та між нами – броня,

Яку я не проб’ю.

Навкруг твоїх очей

Закрутився мій світ…

Якби скинуть з плечей

Тягар страчених літ!..

Хоч би ті, що в свій час

Спопеліли на пні –

То були б ми якраз,

Як співзвучні пісні.

Учениця

В інтимній ліриці автор часто вживає сумні ноти… Ми відчуваємо  гарячий біль митця, щось крає йому серце, важким каменем лежить на душі. Відчувається розлука із коханою.

Читець1

Ми прийдемо з тобою на край

Ми прийдемо з тобою на край, (слайд)

Звідкіль дальше дороги не буде,

І, набравши повітря у груди,

Ти промовиш коротко: «Прощай!»

І відійдеш, як привид, як тінь, (слайд)

А мені, замість слова, в науку

Подаруєш на пам’ятку муку, (слайд)

Найсолодшу із людських терпінь.

Читець 2

Крізь тріщину в серці любов втекла

Крізь тріщину в серці любов втекла,(слайд)

 За нею – помітний слід,

І щастя згиб – недоношений плід –

Рештки її тепла.

Крізь тріщину в серце холод проник –

Не зогрієш його, хоч розріж.(слайд)

В тебе руки з теплом – візьми ніж,

Не бійсь, як  почуєш крик.

Ти в долонях міцно його стисни,

Як хірург, що вагань не зна,

Розігрій його з верху до дна,

Або цілком зупини.

Учень

Сила поезії  нашого земляка була, є й буде в тому, що її висока ідейність пройшла крізь розум, серце й волю поета, а відтак важко провести грань між ним і його ліричним героєм.

Учениця

Р.Петрів у своїх творах намагається обміркувати вічні філософські проблеми, по-своєму розробляє в ліриці постійні риторичні запитання. І на сторінці наступній нашого журналу ми зустрінетесь із такою лірикою. Отже, «Одвічні питання»    (слайд) - саме такою є назва нашої наступної сторінки. Один із  творів  «Він – мені» із «Трьох сонетів для О.Ольжича» є на цій сторінці.

Читець 3

Він – мені

Лежить у тобі сила таємнича.

Захочеш – будеш! То чого ж стоїш?(слайд)

Окови Духові розріж –

Звільни його, як вишній голос кличе.

У нашім світі Сила – володар.

Вона дозує правду по краплині.

З ваганнями ув’язнеш, як у глині –

Вдесятеро помножиш свій тягар.

То ж не вистогнуй «ой!» та «пек!»,

Звикай до боротьби, до небезпек,

Навчися брати їх, як міни…

Чи вийде з тебе Брут, чи Дон Кіхот –

За прикладом твоїх пригод

Підуть відважно нові зміни.

Читець 4

Гіркі гадки

Я виростав тернокущем в ярі,

Де сонце бачив рідко і коротко,

Коли відцвів, в якій саме порі

Було мені чи гірко, чи солодко

Не записав. Не встиг, чи не хотів?.. (слайд)

Гадав, ніщо довіку не забуду.

Не сподівавсь, що стільки того бруду

Крутіж подій в моє життя намів.

Не раз хитавсь я на тугому дроті,

Баланс свідомості тримав у поті,

І в тій напрузі вірш родивсь крутий.

Це пам’ять слово з пазухи дістала,

Яку в запасі берегла, ховала,

Щоб я ще мучивсь і щоб був живий.

          Читець 5

Час у поході

Час у поході.

Ідуть віки…

Все боїться часу.

Люди сортують свої думки

На купки, на купки, на купки

Для націй, партій, класів. (слайд)

І в тім порядку

Понять, ідей –

Кристал людських натур.

А ось і образ: стоїть Антей,

На шиї у нього –

Шнур.

Учень

Ось і перегорнута остання сторінка літературного журналу. Ми побували в гостях у поетичного світу прекрасного митця…

Учениця

 Із рядків почутих віршів впливає висновок:  Роман Петрів – син і слуга свого народу. Це поет, віршам якого притаманні щирість, поєднання особистого і громадянського, гостре відчуття сучасності.

Учень  

Почуті вірші ще раз підтверджують, що життєве  кредо Р.Петріва – творити людям добро, до чого він закликає і нас з вами.