МЕХАНІЗМИ СИНЕСТЕЗІЇ В ІДІОСТИЛІ А.ЛОТОЦЬКОГО

Анотація. У даній статті досліджуються   механізми синестезії в ідіостилі галицького письменника А.Лотоцького і виявляються можливі способи поєднання сенсорних концептів на прикладі книги оповідань «Княжа слава», оскільки саме синестезія зумовлює унікальні  метафоричні перенесення, що  дають змогу письменникові надати тексту виразності й експресивності.

Ключові слова. Синестезія, метафора, ідіостиль, відчуття, ідіолект.

Постановка проблеми. З-поміж усієї сукупності різноманітних мовних явищ, процесів і напрямів дослідження мови вельми цікавим питанням, проблемою, яка досліджується і розв’язується на сучасному етапі досить активно, є проблема синестезії. Актуальність даної теми обумовлена загальною малодослідженістю феномену синестезія.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феномен синестезії відомий науці уже впродовж трьох століть, хоча сам термін з’явився в текстах лише біля ста років тому. Та пік зацікавлення нею припадає на рубіж ХIХ і ХХ ст. Сучасний розвиток як зарубіжної, так і вітчизняної лінгвістики відкриває широкі перспективи вивчення текстових явищ, які до недавнього часу залишалися не до кінця поясненими через відсутність належних методик дослідження. У сучасній науці синестезія розглядається як категорія філософії, медицини, психології, мистецтвознавства, лінгвістики  тощо. Наші вітчизняні вчені також представлені в цій плеяді  людей науки, серед них імена І.Франка, В.Русанівського, О.Потебні, Д.Овсянико-Куликовського, Б.Ларіна, В.Левицького та інш. Неможливо не згадати і те, що ще наприкінці ХІХ ст. людина енциклопедичних знань І.Франко у своїй праці «Із секретів поетичної творчості»  відповідає на запитання: «В якій мірі поодинокі змисли проявляють себе в поетичній творчості? В якій мірі поети користають із вражень, достарчених поодинокими змислами? … Не всі змисли однаково важні для розвою нашої душі, і вже елементарна психологія розрізнює вищі і нижчі змисли, тобто такі, що мають свої спеціальні і високорозвинені органи (зір, слух, смак, запах), і такі, що не мають таких органів (дотик зверхній і внутрішній)» [8:78]. Критик, як він сам зауважує, «не вдаючись в спеціальні психологічні деталі» (оскільки вважає, що «все те тепер є доменою властивої психології, а для естетики лишилася тільки та спеціальна частина, що відноситься до краси чи то в природі, чи то в штуці»), обмежується визначенням ролі синестезії, а також  визначенням того, «якими способами поезія, в аналогії або в суперечності до інших наук, передає своїм слухачам і читачам ті змислові образи, щоб викликати в їх душах саме таке враження, яке в даній хвилі хоче викликати поет»[8:78].

Постановка завдання.  Синестезія як психологічне явище виникнення одного відчуття під впливом неспецифічного для нього подразника іншого зумовлює унікальні метафоричні перенесення, що  дають змогу письменникові надати тексту виразності й експресивності, оптимізувати сприйняття читачем художнього твору. У даній статті наше завдання – дослідити   механізми синестезії в ідіостилі А.Лотоцького і виявити можливі способи поєднання сенсорних концептів на прикладі книги оповідань «Княжа слава».

Виклад основного матеріалу. Творчість художника слова засвідчує постійний пошук засобів художнього вираження, які б сприяли створенню його моделі світу. Він видобуває із слова ті значення чи відтінки, які найбільшою мірою дають можливість втілити своє бачення світу.   Змальовуючи певне явище,  митець має «порушити в нашій душі цілі акорди почуттів і уявлень, які б поривали нашу фантазію в якийсь далекий, безмежний простір, відкривали перед нами широкі горизонти думки і мрії...»[9:119].

Ідіостиль  письменника неможливо описати без урахування того, що лексеми на позначення відчуттів займають у мовотворчості художника слова особливо важливе місце. Адже відчуття є однією з найвиразніших атрибутивних характеристик широкого кола важливих для майстра слова образів, зокрема ключових, які проходять через усю його творчість, саме вони є тими «постійними, організуючими, цементуючими елементами, носіями єдності в численних творах, елементами, що накладають на ці твори відбиток особистості. Ці елементи вносять цілісність в індивідуальну міфологію поета» [11:145].

Потрібно зазначити, що синестетичні прийоми маємо можливість зустріти ще і в давніх літературних пам’ятках Китаю («Лао-цзи»), Індії («Рігведа»), Риму (елегії Овідія, Тібулла), Єгипту («Тексти пірамід»), Греції («Гомерівські гімни») тощо. Наприкінці ХІХ ст. феномен  синестезії входить до літератури з сонетами Ш.Бодлера («Співмірності»), А.Рембо («Голосні»), К.Бальмонта («Аромат Сонця»), проникаючи в поезію через тропи і стилістичні фігури, у яких наявні міжчуттєві зіставлення.

Наявність синестезії є ознакою надзвичайно глибоко розвиненої чутливості митця, яку можна  назвати, за словами російської письменниці А.Цвєтаєвої, гіперчутливістю. Адже  творчі люди, геніальні митці зазвичай дуже тонко реагують  на події і процеси, котрі відбуваються навколо, вони завжди  у центрі колізій сучасного їм життя – й тому особливо гостро, боляче реагують на негативний стан речей у суспільстві або  щиро радіють позитивним змінам у світі.

 Досліджуючи ідіостилістичні особливості художнього мовлення, необхідно підкреслити, що для «семантичної структури слова вельми важливими є його асоціативні можливості, ... важливий і наочно-чуттєвий образ, який лежить в основі цих асоціацій, частотність виявів асоціацій у мовленні, їхні зональні зв'язки та деякі інші фактори»[1:22].  Сутність асоціації, за визначенням О. Потебні, полягає в тому, «що відмінні сприйняття, подані одночасно чи одне за одним, не знищують взаємно своєї самостійності ... залишившись самими собою, складаються в єдине ціле» [6:91].  О.Потебня зазначає, що  «образ, щоразу коли він сприймається й оживляється тим, хто його розуміє, говорить йому щось інше і більше, ніж те, що в нього безпосередньо включене» [7:69]. Слушність цих міркувань важко переоцінити.

Крім цього, наявність синестетичних асоціацій у творах майстрів слова свідчить про неосяжність їхнього творчого лету, налаштування на внутрішнє  мовлення, намагання створити художній світ творів через образну репродукцію всієї сукупності почуттів. Спостерігаючи будь-яке явище, художники слова отримують замість буденності тільки їм відомі асоціації. Митець, змальовуючи  явища не в їхніх звичних функціях, а наділяючи їх  властивостями, котрі їм не характерні, таким чином  виявляє свою творчу безмежну уяву. Таким чином вияву синестезії у створенні образів письменник зобов’язаний передусім тому, що співпереживає образ, віддається йому повністю, оскільки, за словами Г.Башляра: «Нам уже не здається парадоксом твердження, що суб’єкт мовлення повністю входить до… образу, тому що, не віддаючись йому повністю, він залишається поза поетичним простором образу. Поетичний образ явно залучає нас до найпростішого досвіду переживання мови» [2:17].

На сьогодні розрізняють біля сімдесяти форм синестезії. Найбільш поширений вид – кольорозвукова.  Зустрічаються і надзвичайно поодинокі, наприклад, асоціація літер з чоловічою чи жіночою статтю. У нашому мовленні явище синестезії демонструється за допомогою різних граматичних категорій: прикметника, іменника та дієслова, проте найчастіше такому перенесенню підлягають якісні прикметники.

В.Г. Гак [3] зазначає, що синестетичні прикметники, при переході у сферу позначення іншого відчуття, втрачають свої початкові семантичні компоненти і реалізують абстрактні кількісні та якісні значення, тобто виражають відповідно інтенсивність та оцінку.

Мовотворчості А.Лотоцького – галицького   письменника – теж  притаманні синестезії. Ідіостиль цього майстра слова ми будемо розглядати з позицій належності його до інтелектуального стилю, такого, що «зорієнтований на суб’єктивно новий, нестандартний мовно-естетичний пошук, відкритість новаціям, несподіваний, часом парадоксальний спосіб постановки і вирішення художньо-естетичних завдань»[10:12].

Як і кожен художник слова, А.Лотоцький  має свій  метафоричний світ. Свій – це той, який осмислений, який освоєний свідомістю, баченням,  темпераментом художника слова – улюблені поєднання слів і ареал  асоціації, свій спосіб творчого синтезу. Образно-метафоричний світ – це  те, що визначає творчу індивідуальність. У  проаналізованих творах феномен  синестезії є вираженням через мовну семантику фізіологічних асоціацій між даними різних видів відчуттів: зорових, звукових, нюхових, смакових. Це  засвідчує асоціативність та унікальну складність мислення митця.

Розглянемо детальніше приклади синестезії смакового, дактильного та одоративного видів.

Широко використовується  в оповіданнях  «Княжої слави» СМАКОВИЙ  тип синестезії, котрий упорюється  з різними стилістичними завданнями (відображення внутрішнього стану героїв, їхнє ставлення до того, що відбувається навколо, вираження авторської оцінки, опис стану природи через призму людського сприйняття тощо).

Синестезії цього виду  здебільшого репрезентують у мовленні традиційні художньо-образні парадигми і функціонують як ідентифікатори культурної пам′яті носіїв мови, відбивають традиції національні. Перехрещуються у текстах оповідань асоціації

Смакові і ментальні: «Гірка доля вдовиці й сиріт»[5:181].

Смакові і слухові: «А з уст сивоголового старця пливуть слова, пливуть, і ллються, й ударяють об серця молодих і старших слухачів, що обсіли кругом чимале судно та слухають, слухають – мов найсолодшу музику ловлять слухом…»[5:20] «Княгиня, що вже дістала вістку про смерть чоловіка скоріше, сизою голубкою припала до мертвого тіла князя Романа і гірко-гірко ридала»[5:177].

Учені вважають, що кожен із наc наділений синестетичними здібностями, хоча в  житті вони не завжди проявляються значною мірою. Проте синестетичні уявлення супроводжують людину впродовж усього життя. Майже всі ми хоча б раз асоціювали запах зі смаком (гіркий, терпкий аромат), звук із дотиком (м’який, теплий  звук) тощо. І.Франко зауважував, що синестезії «смаку далеко частіше попадаються в нашій поезії вже хоч би для того, що абстракції цих вражень у нашій і у многих інших мовах служать для вислову приємного і неприємного чуття взагалі. «Солодкий», «гіркий», «квасний», «солоний», «терпкий» мають різнорідні значення»[8:80]. Франко зазначає, що в українському фольклорі постійно зустрічаємо «такі епітети, як «любку мій солодкий», «гірка година», «надворі кваситься», «солоно продав», «гірко заробиш, солодко з’їси»[8:80].

ОДОРАТИВНИЙ тип використовується при створенні характеристики персонажа. Одоративні образи є здебільшого досвідом західноєвропейського символізму і не були настільки поширені в українському фольклорі, класичній літературі. Свого часу ще Іван Франко відзначав, що «наша мова найбагатша на означення вражень зору, менше багата, але все-таки досить багата на означення вражень слуху і дотику, а найбідніша на означення вражень смаку і запаху»[8:78]. Такі види синестезії посідають незначне місце в нашій творчості, зокрема в народних піснях.

А.Лотоцький найчастіше, звертаючись до синестезії даного типу, показує особливості світосприйняття, специфіку бачення навколишнього, емоційний стан. Відчуття запаху в текстах цього майстра слова передається за допомогою не конкретних власне одоративних назв, а узагальнено, через лексеми пахучий, пахощі.

Одоративні і зорові: «Аж за очі хапають, а пахощі які!»[5:52] «А тут ще й з кадильниць несуться пахучі хмарки, розпливаються в соборі»[5:89].  Одоративний тип зустрічається  в текстових уривках, які створюють образи різноманітних явищ дійсності, описи  стану природи. Як бачимо, у письменника запахи є не відтворенням безпосередніх відчуттів, а своєрідними експресемами, особливо: «Повітря, надихане пахощами квітів, пронизане чарівним сяйвом, немов хвилювало легесенько-легесенько й оп’янювало незримим чаром»[5:21].

Провідний польський мовознавець В. Дорошевський слушно зазначав: «У кожну мить нашого життя ми щось бачимо, чуємо, до чогось торкаємося, відчуваємо запахи, смаки, тому природно, що в нас виникає інтерес до форм нашого контактування»[4:17].                                                  

Стилетворчим чинником ідіолекту А.Лотоцького виступає синестезія, побудована на    ДАКТИЛЬНИХ асоціаціях, що дає змогу майстрові слова передати певну глобальну філософську позицію, динаміку  поліструктурної єдності світу.  І.Франко зауважував, що з «психологічного погляду, крім зору і слуху, найважніший власне дотик, бо він позволяє нам пізнавати такі важні прикмети зверхнього світу, як об’єм, консистенцію і віддалення тіл»[8:78]. Дотик дає правдивішу інформацію, аніж слух чи зір, оскільки вони можуть бути оманливими. За словами І.Франка, дотиковий тип надзвичайно важливий для людини, саме відчуття дотику дало нашій мові стільки важливих термінів і епітетів: «тяжка праця, легко мені на душі, се піде гладко, гаряче любити, холодна розпука, квадратовий дурень, гладка дівчина, рогата душа, твердий характер, м’яка вдача,  слизька спекуляція, гороїжитися і т.д., і при тім в нашій душі виринають образи різного роду, але не дотикові, хоч певно, ще несвідомо примішуються й вони, даючи тим іншим образам певний окремий колорит»[8:82].

Дактильні і зорові: «Як говорив про ці землі, тоді його старечі очі горіли якимсь дивним жаром, він увесь немов молодшав»[5:116]. «Лешко був ще молодий, мав ледве сімнадцять літ, і був м’якого серця, то й легко було його переконати»[5:174]. «У вас на Угорщині немає таких гострих зим, як у нас», - сказав князь Лев»[5:207]. «Його лютіше пекла душевна рана, болів душею над перемогою невірних татар над українськими силами»[5:187]. «Гаряча літня днина загорталася щораз щільніше у ніжну, животворну прохолоду»[5:17].

Дактильні і ментальні: «Гарячіші з його вояків стали глузувати собі з новгородців»[5:99]. 

Дактильні і слухові: «І впали обидва молоді князі навколішки, гаряче молилися Господу Богу, а потім тричі землю цілували»[5:122]. «Скажи їй кілька влесливих слів, і вона на себе кайдани ухвалить»[5:134]. «Після денної праці прийшов сон милий»[5:26].

Висновки. Мова творів митців дає підстави для розуміння своєрідності сприйняття, характеру, способів і засобів відображення ними дійсності. Глибина художнього вираження автора є здатною зробити доступним для чуттєвого сприйняття найбільш характерні ознаки відображуваного явища. Саме це є характерним  мовотворчості А.Лотоцького. В його своєрідній художній картині світу гармонійно поєднані інтелектуалізм і простота, доступність, українські національні традиції й здобутки світової цивілізації, і от саме завдяки такому синтезу твориться мовна палітра відчуттів.

Багатоканальні асоціації, перехрещення чуттєво-внутрішніх вражень дозволяє  створити інновації-синестезії. І хоча метафоричні образи, що будуються на перетині відчуттів, є стильовою ознакою символізму, у творах А.Лотоцького власне авторські синестезії  мають психофізіологічну основу творення. Як ми вже зауважували, метафора  — найважливіша властивість мистецтва. Мабуть, такі міжчуттєві порівняння допомагають людині точніше і повніше вербалізувати і передати іншим свій образ і психічні переживання.

Список використаної літератури

1.Алимпиева Р.В. Семантическая значимость слова и структура лексико-семантической группы: На материале прилагательных-цветообозначений русского языка./ Алимпиева Р.В. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1966. – 177с.                                

2.Башляр Г. Избранное: Поэтика пространства / Гастон Башляр; Пер. с фр. Н. В. Кислова. - М.: Российская политическая энциклопедия, 2004. - 376 с.                      

3. Гак В.Г. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте. – М.: Наука, 1988. – С. 11-26                                                                              

4.Дорошевский В. Элементы лексикологии и семиотики: Пер. с польского. –М.: Прогресс, 1973. –С.17.    

5. Лотоцький А.Л. Княжа слава: Для дітей середн.шк. віку/ Підготовка тексту, вступ.ст. Б.З.Якимовича; Іл. П.С.Андрусіва. – Львів: Каменяр, 1991. 232с.              

6. Потебня А.А. Мысль и язык. / Потебня А.А. – К.: СИНТО, 1993. – 192 с.       

7. Потебня А.А. Эстетика и поэтика. – М.: Искусство, 1976.

8. Франко І. Твори: В 50-ти т. К.: Наукова думка, 1978. – Т.31

9. Франко І. Твори: В 50-ти т. К.: Наукова думка, 1978. – Т.29                         

10. Шевченко Л.І. Інтелектуальна еволюція української літературної мови: теорія аналізу. – К., 2001. – С. 12                                                                                                

11.Жижома О. О. Індивідуально-авторські новотвори в поетичному дискурсі 80―90-х років ХХ століття : дис. ...кандидата філол. наук : 10.02.01 / О. О. Жижома. ― К., 2003. ― 215 с.