До дня народження Галини Гордасевич

Про поета найкраще скажуть його діти - вірші...  Тож  на кілька хвилин полиньмо у країну лірики Галини Гордасевич і  відчуймо той душевний подих, котрим жила поетеса.

*****

Стою на вітрі, руки простягнула –
Зелені бризки вітру межи пальцями.
Ах, доля мене гнула – не зігнула.
Колючі терни проростають пальмами.

Стою на вітрі і сміюся весело,
Обличчя повертаючи до сонця.
А наді мною райдуги перевесло,
А біля мене круглолиций сонях.

Стою на вітрі, і від щастя плачу,
І, наче птиця, озираюсь сторожко.
А поле простила картату плахту,
А шлях мені на всі чотири сторони.

Сентиментальний спомин

Ще й тіні тривог не було у мене,
Ні смаку сліз на губах.
Ще світ такий молодий і зелений,
Аж оскома скрипить на зубах.

І свербить нетерплячка:
            в дорогу! в дорогу!
В незнаний за обрієм світ!
І бачу я в снах як від мого порогу
Упевнений стелиться слід.

Там ждуть, безумовно, самі перемоги,
Там будуть тріумфи гучні!
...Та вже подорожник побіля дороги
Готує пов’язки мені.

*****

Вітер ловлю руками.
Він б’ється в моїх руках,
Наче сизий, наче срібний,
Наче синій птах.

Промінь ловлю долонями,
А він долоні пече.
Золотий невгамовний зайчик
Від мене вже не втече.

Дощ набираю в долоні –
Хай ллється срібло живе!
Слався, життя неповторне,
Завжди прекрасне й нове!

Чого ж тобі ще не хватає?
Чого так серце щемить?
Що мить не можу піймати,
Єдину крихітну мить.

Не бійся жити