Дещо з невідомого про Лесю Українку

Цікаво знати, що, якби Леся в наш час жила, її б однозначно назвали дитиною індиго.

А може, вона такою і була? У дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, навчилася читати ще чотирирічною, шестирічною вона вже прекрасно вишивала, а у дев’ять – написала перший вірш.

Про рівень її розвитку свідчить також і те, що  дев’ятнадцятилітньою Українка написала для сестри підручник «Стародавня історія східних народів». Крім того, поетеса знала сім мов – українську, французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. При чому зауважувала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Важко не погодитися, що все це – і справді ознаки геніальності, адже не кожному таке дано.

Цікаво знати, що  Лесю і її брата Михайла у сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5-го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою. Аргументувала це небажанням російського впливу на свою доню. Таке ставлення до дочки легко зрозуміти, знаючи важкий характер самої Пчілки.

Цікаво знати, що  свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже захоплювалася своїм дядьком, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився у 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».

Цікаво знати, що  Леся Українка внесла в нашу мову такі слова, як «напровесні» та «промінь»?

І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це ж уже навіть науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. А Олена Пчілка дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас — слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.

Цікаво знати, що  Сергій Мержинський, кому був присвячений знаменитий твір «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю.

Він сприймав ці стосунки як дружні. І коли Українка йому освідчилася, холодно відповів: «Ні…» Та нічого не змінюється: кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вилила на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія  поему «Одержима». І навіть відходячи у кращий світ, Мержинський прохав Лесю попіклуватися про іншу жінку, яку справді кохав.

Цікаво знати, що  збереглось унікальне листування Лесі Українки, з якого можна повніше зрозуміти її єство.

«Кожна жінка, що себе поважає, не пише ніколи листа того дня, коли вона обіцяла».
«Як тільки візьмусь до якого зарібку, то зараз усі жахаються, що я “перетомлюся”, “виснажуся”, “покладу всю силу”. Чи не значить се, що мене всі мої близькі щиро вважають за безнадійного інваліда, засудженого на весь вік на паразитне життя? Бо так виходить якесь “внушение”, і я справді можу опуститись та серйозно почати думати, що я «ні до чого».
«Удручає в російській літературі навіть не стільки порнографія, скільки сумбурність і безпомічність думки й фантазії, безпорадність в рішенні навіть елементарних психологічних проблем. Так, наче люди з зав’язаними очима пишуть».

«Треба було в Єгипті родитись, то, може, й був би лад, але ж найгірша помилка мого життя – се що я зросла у волинських лісах. А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа на честь їм написала драму-феєрію. Я дуже люблю казки і можу їх видумувати мільйони».
«Коли вибирати з двох, то я вже волю бути Дон-Кіхотом ніж Санчо Панса, бо так мені більше по натурі, та й навіть по фігурі».
«Часто, люблячи когось, я думаю: якби він був отакий і такий, вчинив те і те, то я б його не любила, але якби хто інший мав усі ті добрі прикмети, що сей, то чи я б того іншого любила? Не знаю… навряд. У кожному почутті єсть іще щось недослідиме, і теє “щось” дає барву цілому почуттю».

Цікаво знати, що  хворобливу і тендітну Лесю Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві».

Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була небезпідставною.

Цікаво знати, що  існує астероїд, названий на честь поетеси.
Його повна назва – 2616 Леся (2616 Lesya). Це астероїд головного поясу, відкритий 28 серпня 1970 року.

Цікаво знати, що  в останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору.

Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував усіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглася навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, що світлина чорно-біла, а відтак ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.