11 лютого 1963 р. у Києві розпочалася конференція з питань
культури української мови, на якій учасники звернулися до вищих органів влади
УРСР з вимогою надати українській мові статус державної. Організаторами
конференції виступили Київський державний університет та Інститут мовознавства
Академії наук УРСР. Усього за 5 днів, протягом яких тривало зібрання, було
зачитано 27 доповідей.
Зокрема, виступили Борис Антоненко-Давидович, Олександр Пономарів, Петро Бойко, Лідія Орел та багато інших провідних науковців України та представників інтелігенції. Усі вони зійшлися в думці, що така теорія двомовності нації є абсурдною і єдиною рідною мовою для українців є українська. Отож учасники форуму звернулися до ЦК КПУ і уряду України з клопотанням ввести у всіх дошкільних, загальноосвітніх і середніх спеціальних навчальних закладах українську мову навчання. Окрім того, уся документація в установах, підприємствах, транспортній галузі і торгівлі має теж вестися рідною мовою. У клопотанні йшла мова і про збільшення видавництва наукових праць, художніх книг і підручників українською мовою. Це саме стосувалося і виробництва українських фільмів. У результаті цього конференція переросла у відкриту маніфестацію протесту. Проте одразу після її закінчення влада вжила усіх заходів, аби не допустити її можливого повторення: особливо «активних» українців звільняли з роботи, їм забороняли публічно виступати, зникли конференції, де могли збиратися і виступати усі охочі. Процес деукраїнізації України продовжився.
Зокрема, виступили Борис Антоненко-Давидович, Олександр Пономарів, Петро Бойко, Лідія Орел та багато інших провідних науковців України та представників інтелігенції. Усі вони зійшлися в думці, що така теорія двомовності нації є абсурдною і єдиною рідною мовою для українців є українська. Отож учасники форуму звернулися до ЦК КПУ і уряду України з клопотанням ввести у всіх дошкільних, загальноосвітніх і середніх спеціальних навчальних закладах українську мову навчання. Окрім того, уся документація в установах, підприємствах, транспортній галузі і торгівлі має теж вестися рідною мовою. У клопотанні йшла мова і про збільшення видавництва наукових праць, художніх книг і підручників українською мовою. Це саме стосувалося і виробництва українських фільмів. У результаті цього конференція переросла у відкриту маніфестацію протесту. Проте одразу після її закінчення влада вжила усіх заходів, аби не допустити її можливого повторення: особливо «активних» українців звільняли з роботи, їм забороняли публічно виступати, зникли конференції, де могли збиратися і виступати усі охочі. Процес деукраїнізації України продовжився.
.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар