Про автора популярної повісті "Сашко"

Леонід Іванович Смілянський – український письменник,  літературний критик, драматург та кіносценарист.   

В українську літературу Леонід, Смілянський прийшов з робітничою тематикою. 

На перевалі 20 — 30-х років творчою уявою Л. Смілянського повністю заволоділа ідея «жити комуною». Одна за одною пишуться повісті «Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933), «Полонений» (1934), пізніше дописана і трансформована в роман «Зустрічі» (1935).

Другим «масивом» творчості Л. Смілянського є проза про Другу світову війну. За період з 1941 по 1950 рік він написав у відповідному ідеологічному ключі роман, п'ять повістей, оповідання.

Дещо з невідомого про Лесю Українку

Цікаво знати, що, якби Леся в наш час жила, її б однозначно назвали дитиною індиго.

А може, вона такою і була? У дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, навчилася читати ще чотирирічною, шестирічною вона вже прекрасно вишивала, а у дев’ять – написала перший вірш.

Про рівень її розвитку свідчить також і те, що  дев’ятнадцятилітньою Українка написала для сестри підручник «Стародавня історія східних народів». Крім того, поетеса знала сім мов – українську, французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. При чому зауважувала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Важко не погодитися, що все це – і справді ознаки геніальності, адже не кожному таке дано.

Прощаємо усім

В останній день масляного тижня відзначається Прощена неділя. Традиційно в цей день прийнято просити прощення у Господа і всіх людей, які оточують людину. З Прощеною неділею пов'язаний ще один церковний звичай — читати на літургії Нагірну Проповідь Євангелія, де сказано, що людина повинна прощати образи ближнім і намагатися примиритися з усіма

Мелодійна, милозвучна, найкрасивіша, найніжніша, найдорожча

Те, що українська мова вирізняється особливо тонкою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер, хоча найменше можуть про це судити самі носії української мови, оскільки для них мова знаряддя щоденного спілкування, а не об’єкт для спостереження. Але про красу й приємність звучання української мови є більш ніж достатньо усних і писемних свідчень, у тому числі загальновідомих, і звичайних іномовців, і видатних діячів, і фахівців, а з їхніх слів – і українців. Наведемо тут тільки декілька.

Міжнародний день рідної мови

Щороку, починаючи із 2000-го, 21 лютого відзначають Міжнародний день рідної мови.                                      Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» оголосили на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, котра проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.

 ЮНЕСКО  підтримує мову як ознаку культурної приналежності особи. Варто зауважити, що  з 6 000 розмовних мов світу майже половині загрожує зникнення.

Дорогами пам'яті

«На жертовник свободи свій талант я кинув»

Дорогами  пам’яті

Більшість із нас  знає Романа Петріва лише як чарівного лірика і недооцінює красу його  прози. А шкода: він же і прекрасний новеліст. Є у цього майстра слова більше десятка чудових творів про життя Галичини у міжвоєнний час. Зі сторінок збірки «Звіти пам’яті» до нас промовляють і мирні  селяни із їхніми мріями і розчаруваннями, і  українське підпілля, котре в умовах криваво-репресивного утвердження більшовицької влади на теренах Західної України у 40-х роках ХХ ст. не здалося ворогові. А не перемогли нас, бо є  люди, котрі і самі не дають себе перебороти, і інших наповнюють незламною силою українського духу. Вони живуть тим же життям, що і всі, але їхній дух – кремінь, що не дробиться на маленькі частинки.

Роман Петрів є неперевершеним майстром стислої, драматичної за змістом ліричної соціально-психологічної новели про життя селян нашого регіону. І хоча поки що ім’я письменника не стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу, його лаконічні розповіді вражають своєю виключною правдивістю, непідробною оригінальністю і неперевершеною художньою досконалістю. Вже з перших хвилин, як тільки починаєш читати сторінки збірки, поринаєш у  хвилюючий вир подій того часу, починаєш жити думками героїв твору…

Душа людини завжди цікавила літературу. А саме жанр новели здатний показати найдальші і найтонші струни нашої суті.   

Глибокого ліризму сповнена новела «Велика Воля»… Письменник із любов’ю та теплом згадує далеке дитинство, коли «ще малим хлопчиною… бігав за ялівками» запитував сивого дідуся «про давнє минуле, як то колись було». Та іноді такі світлі розповіді застеляли темні хмари несправедливості цього життя. Дідусь розповідав про те, що «фільварочок там був файний, гуральня… Але потім – всьо пішло на сплату жидам за борги. Пани-дідичі гулящі були. По Інталії та по різних Парижах волочилися, а гуменні тягли, що вдавалося…». «І вон той лісок смерековий, що із видолинку гейби виліз на поле». У ці розповіді вкраплюються перекази старожилів про найдавніші роди поселення Велика Воля.

А наскільки тонко передав автор щиру віру дитини в те, що у неділю не може початися війна: «Про ту війну уже всі горобці цвірінькають, а її як нема, так нема. Та й неділя сьогодні. Хто ж таке видів, щоб у неділю?..» («На свіжих стернях»). Та не послухала війна міркувань дитини, прийшла вона на нашу землю невчасно: в неділю (хоча коли вона буває вчасною?). І ота війна принесла біду усім воюючим. Словами діда Андроніка автор по-філософськи роздумує над суттю поняття «війна», для діда війна – «забава  Смерті. Кому довелось погуляти на тій забаві, слухати її музику, шалені крики танців і вирватись з неї живими, ті, вважайте, споріднені кров’ю… Навіть якщо воювали один проти одного».

«Пожовклі, покрючені пальці на руках, нижня губа, що тримала вишневий цибушок, тіпалась, як від комариних уколів. Видно, пережите далось йому добре взнаки, не втратило досі виразності та душевних подразнень навіть під плином двох десяток мирних літ».

Герої новел Романа Петріва – люди з великої літери, у них  і досі живе ота невмируща військова гідність:  «… коли ти, пане добродію, ранговий цугсфірер і на тобі цісарський мундир з двома хрестами, а перед тобою – твій обер-лейтенант, та ще й русин… і до того – теж поранений, то… хоч би ти був – не дай Господи! – без обидвох ніг – не станеш перед ним як-небудь, бо то тобі… не якийсь комедіант у циліндрі чи крамар у трафіці, а фронтовий офіцер, бо то не тільки йому, але й тобі честь» («На свіжих стернях»).

Слід зазначити, що всі новели створені на основі реальних фактів із життя самого автора. Це саме він у дитинстві пастушкував разом із друзями, це саме їм розповідав дід Андронік про друга Данила. Над долею цього стрільця і розмірковує пастушок Славко: «Данило був січовим стрільцем, став на війні інвалідом і не отримує пенсії лише тому, що не маємо держави, за яку він воював. Українську Галичину завоювала Польща і тепер українським дітям доводиться ходити до польської школи, співати польські пісні і розмовляти з вчителями польською мовою… А  хіба це справедливо? Хіба так має бути?

Хлопець по-своєму роздумує над повоєнною політичною справедливістю і співає ще голосніше, ще завзятіше:

Ой, ладуйте, хлопці, кріси гострими кулями,

Бо патрулі дають знати, що ворог за нами…

 Хлоп’яча пісня виривається з-поміж струнких вільх і розбігається луною понад потоком пісковими скалами. Ніхто її не зупиняє, не глушить на мальовничій сільській вольниці. Пісня – голос вільної душі, клич дитячого палкого серця». А голос дитини – голос майбутнього, котре ніколи не зупинити, цей голос не дозволяє і нам стояти на місці та молить не віддавати свою волю злим ворогам.

Та непрохана страшна війна не слухає дитячого палкого серця, не слухає голосу розуму.  Таки прийшла вона до людей… «Перші її зловіщі звуки далися чути після полудня 23 червня басовитим гулом бомбовозів, що строгим порядком по три летіли з півдня у напрямку Львова». Рядки новели «Йшла дорогами війна» переносять нас у воєнний Миколаїв: «Перші відступаючі частини Червоної армії появились у Миколаєві ранком у суботу 28 червня. Змарнілі від перевтоми, від безсоння, мовчазні і злі, вони йшли куди попало в напрямі на схід, несучи  в руках і на раменах довгі зі штиками гвинтівки та кулемети. Всіх їх мучила пекельна спрага». Страшна  війна… страшна реальність тих днів. Роман Петрів усіма сторінками своїх новел, кожним промовленим словом звертається до нас із проханням зберегти мир… Читаймо твори нашого талановитого земляка і насолоджуймося прекрасними хвилинами зустрічі із мистецтвом слова!

Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України

19 лютого 1992 р. тризуб був офіційно затверджений Верховною Радою як малий герб України та головний елемент великого Державного герба. Разом із Конституцією, прапором і гімном України він є невід’ємною частиною офіційної символіки держави. 

Золота сторінка української педагогіки

 Софія Федорівна Русова – визначний  діяч у галузі національного дошкільного виховання України, один із зачинателів українського жіночого руху, входила до патріотичного середовища Лисенків, Старицьких. Співпрацювала у педагогічному журналі «Світло» (1910 — 1914), що був дуже популярним серед освітян у галузі дошкільного виховання. Здібний музикант, математик, Софія Русова робить свій вибір.

Інтернет-олімпіада з української мови та літератури

Перший етап інтернет-олімпіади буде проведено 15 лютого – 1 березня як онлайн-тестування (реєстрація на сайті www.moodle.oa.edu.ua у період із 20 січня до 15 лютого), що містить завдання з української мови і літератури відповідно до програми для загальноосвітніх навчальних закладів. За складністю тести відповідають рівню завдань з української мови і літератури для зовнішнього незалежного оцінювання.

Прикметник

6 клас

Прикметник

63 роки тому надруковано перше повне зібрання творів І.Котляревського

15 лютого 1952 р. надруковано перший том першого повного зібрання творів класика української літератури Івана Котляревського. Видання зібрання письменника у двох томах було доручено Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук Української РСР. Керував процесом підготовки першого зібрання до друку видатний літературознавець Агапій Шамрай. Саме його стаття «Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського» надрукована на  перших сторінках  видання. Більшість істориків літератури сходиться на думці, що це видання стало новим етапом у всій науці про Котляревського.

Вітаю зі святом Стрітення Господнього!

52 роки тому в Києві розпочалася конференція з питань культури української мови

11 лютого 1963 р. у Києві розпочалася конференція з питань культури української мови, на якій учасники звернулися до вищих органів влади УРСР з вимогою надати українській мові статус державної. Організаторами конференції виступили Київський державний університет та Інститут мовознавства Академії наук УРСР. Усього за 5 днів, протягом яких тривало зібрання, було зачитано 27 доповідей.

345 років від дня народження Самійла Величка

Самійло Величко – найвідоміший козацький літописець. Народився 11 лютого 1670 р. в с Жуки (на Полтавщині) у козацькій родині. Упродовж 80-х рр. ХVІІ ст. навчався у Києво-Могилянській академії. Починаючи із 1690 р. Самійло Величко служив дворянином у домі генерального писаря Війська Запорозького -   Василя Кочубея.

Творчість моїх учнів

 Скоринович Олена

Хочу жити в світі без насильства

Не зовсім досконалий простір наш,

Та й світ цілий не дуже ідеальний…

Насильство тут весь час бере реванш,

Бо ми його іще не подолали.

Усе жорстокішими тут стають серця,

Страшнішою щодень виходить зброя…

Потрібно жити за законами добра,

У цьому світі треба усвідомлювати : «Хто я»!

Телеекрани, інтернет, газети, спорт –

Усюди бій і закривавлені обличчя…

Дитина дивиться і, не доївши торт,

Перемикає, щоб не подавиться.

Щовечора сварки батьків,

Яким не вистачає грошей на хлібину,

Нервовий батько поставив мамі синяків…

Невже це не озлоблює дитину?

А як же хочеться радіти сонячному дню,

Бачити скрізь усміхнених людей із серцем чистим!

Змінити все, очистити душу свою,

І жити довго в світі без насильства!

8 лютого 1106 р. Володимир Мономах завершив написання свого "Повчання"

8 лютого 1106 р. князь Володимир Мономах завершив написання свого «Повчання» - першого в Давній Русі дидактично-художнього твору. У ті часи такий жанр був досить поширеним, проте в українській історії це був перший зразок світської проповіді. Відомості про цю працю Мономаха науковці вперше знайшли у Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» під 1377 р.

На жаль

Слово про Юрія Шовкопляса

Шовкопляс Юрій Юрійович – український письменник, прозаїк. Член літературної групи Пролітфронт у 1920-тих роках. Власкор «Літературної газети» (Москва) та «Літературної газети» (Київ). Обіймав посаду керівника кафедри журналістики Харківського університету (1949–1951) та Харківської організації СПУ (1953–1956). З 1956 по 1960 – головний редактор харківського журналу «Прапор».

Юрій Юрійович є автором багатьох збірок оповідань: «Геній», «Пробудження вночі» (1929), «Проникливість лікаря Піддубного», «Студенти», «Професор» (1930), «Договір на змагання» (1931), «Пригоди песика Джемки», «Лист» (1934),

Розстріляна пісня

Сьогодні  відзначаємо 114-річчя від дня народження Валер'яна Петровича Підмогильного.

Життя цього митця порівнюють із розстріляною піснею. Сучасники називали його «ходячою енциклопедією». За свідченням відомого письменника Юрія Смолича, з числа молодих письменників України 20-­30 років В. Підмогильний був «найпривабливіше інтелігентним, тонким і ранимим».

Мова не відродиться без нас

Велич особистості

"Дійсними творцями життя є мислителі, апостоли ідеї. Справжніми пророками історичних подій є Митці і, в першу чергу — поети". Ці слова Євгена Маланюка варто сказати і про самого митця,         який творив як поет, критик, публіцист: його доробком користалися в багатьох країнах Європи, Америки. Українці, на жаль, були відгороджені від Маланюкової музи.