"Дякую Богові, що дав мені народитися українцем" (До дня народження Олеся Гончара)

Афоризми Олеся Гончара

Земля — не полігон. Земля — це нива, щоб сіяти...

Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..

*****

Як важливо, щоб людина не втратила віри, не розгубила надій. Значення часом майже рятівного набирають речі ніби малоістотні – спогад якийсь, усмішка напівзабута, прикмета, що іншого тільки повеселила б...

*****

Немає чистих людей! То в книжках тільки.

*****

Не будь солодким, бо розлижуть, не будь гірким, бо розплюють.

*****

Від анарха і до монарха недалеко.

*****

Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм поводитись під час спеки.

*****

Мистецтво в наш час притягує найшляхетніших. Мистецтво – це, можливо, останнє пристанище свободи.

*****

Оружжя все більшає в розмірах, а люди щодалі меншають.

*****

 Бо ми хоч бідні, але горді. Живемо в тіні, але сонце бачимо.

*****

Нічого нема страшнішого, ніж бачити стару людину в риданні.

*****

Доки в світі будуть закохані, журитися нічого.

*****

Найвища краса – це краса вірності. Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої почуття направо і наліво, кінець кінцем мусять відчувати себе злидарями.

*****

І самий смисл буття чи не в тому, щоб пити красу цих ночей, жити у мудрій злагоді з природою, знати насолоду у праці і поезію людських взаємин.

*****

Справжнє кохання саме собі суддя.

*****

 Людині властиво прагнути вічності, знаходити в ній для себе мету і натхнення... Навряд чи взагалі є щось гідніше, як вдосконалювати свій дух, увіковічнювати себе в творіннях своїх і дарувати їх нащадкам.

*****

Життя любить терплячих

*****

Чари поезії, чари музики – ось у чому людина явила свою унікальність, хіба ні? Мистецтво в наш час притягує найшляхетніших. Мистецтво, Вірунько, – це, можливо, останнє пристанище свободи!…

*****

Кохання – це ніжність і чистота! Ніжність, що дужча за смерть!

*****

Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе - хто іскрить! Знайте, що всі ми станемо перед судом будучини, а перед тим судом ніякий володар, ніякий найбільший руйнач не переважить посліднього муляра… Зоставте ж слід… Не бляшанку з-під шпротів, покинуту на Скарбному, не купу сміття, а таке, щоб людей радувало - близьких і далеких… Дорожіть, дорожіть миттю, синочки! Бо ГЕСи плануються, все на світі планується - не планується одна тільки смерть».

*****

Каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити.

*****

Людині дано пам'ять, що сягає у віки, тому вона й людина.

*****

Адже людина доти й людина, допоки не втратила здатність бачити, крім потворностей життя, і його красу.

*****

Навряд чи взагалі є щось гідніше, як вдосконалювати свій дух, увічнювати себе в свої творіннях і дарувати їх нащадкам.

*****

Безсмертя, якого воно кольору? Яке на смак?

 Кольору неба! На смак свободи!

*****

Чому в природі все таке гарне: небо...вода...очерети...
А в людському житті?

*****

Будьте лицарями!

*****

Людина – найцінніший у світі капітал!

*****

Не вір і крикам своєї власної уяви, ти краща за них!

*****

Тисячами різних граней світиться кожне людське серце.

*****

Чи не більше мусить лякати живущого те, що проіснувати він може безцільно, пройти дорогу життя людиною-авоською, відцвісти свої весни-пустоцвіти.

*****

Всі ми руйнуємо. Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо, своєю байдужістю! І зараз самі сіємо байдужих! Плодимо жорстоких... Самі плекаємо руйнача!

*****

Чи світ йде до того? До того, що на сцену виступають тільки двоє: Руйнач і Будівник. Але знати б тобі: зайнятий руйнуванням неминуче деградує.

*****

Хіба ж не диво оті тайнощі зближення двох людей, непояснимі шляхи зародження найінтимніших емоцій, коли з досі незнаною силою раптом озоветься серце до серця і з-поміж безлічі варіантів обраною виявляється саме така й не інакша людська особистість, і віднайдена гармонія душ, взаємна призначеність людей сприймається як відкриття, як істинне щастя.

*****

 Все, власне, так просто, – думалось йому, – варто тільки усвідомити, що живеш один раз, що життя – це той рейс, який не повторюється, і що його треба провести достойно...

*****

Малою стає планета, а людина велетнем стала. Вона може зруйнувати це небо, хоча й не може його створити знов. Спроможна спалити хмари, що ото рожевіють на сході, але знову не витворить їх. У владі людини — отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоч потім очистити їх вона вже ніколи не зможе... Але якщо може людина так багато, то під силу їй і припинити все це!

*****

Бо меч – то лише сила, а пісня – то невмирущість.

*****

Кажуть, що інстинкт смерті є нібито визначальним у житті людини. Нібито все диктує страх перед невідомістю, перед тайною зникнення… Та чи так це насправді? Чи не більше мусить лякати живущого те, що проіснувати він може марно, безцільно, пройти дорогу життя людиною-авоською, відцвісти свої весни пустоцвітом? Так у чому все-таки він, «конечний зміст всієї мудрості земної?» Як бути справжнім? Як досконалитись? Як маєш повестись, щоб відчути себе перед лицем всесвіту справді вінцем природи?

*****

Найкоротші у світі ночі – ночі закоханих. Незчуєшся, як і змайне така ніч, відпливе зорями, відбагряніє загравами за Дніпром.

*****

Людині властиво прагнути вічності, знаходити в ній для себе мету і натхнення… Навряд чи взагалі є щось гідніше, як вдосконалювати свій дух, увічнювати себе в творіннях своїх і дарувати їх нащадкам.

*****

Людина прагне продовжити себе в далеч майбутнього – хіба це неприродно? Все живе в природі прагне цього. Навіть квітка квітує для того, щоб зоставити після себе насіння, щоб знову відтворити свій квіт у майбутньому…

*****

Час ущільнюватиметься, віки старітимуть, а мистецтво молодітиме вічно!

*****

Хіба ж не диво оті тайнощі зближення двох людей, непояснимі шляхи зародження найінтимніших емоцій, коли з досі незнаною силою раптом озоветься серце до серця і з-поміж безлічі варіантів обраною виявляється саме така й не інакша людська особистість, і віднайдена гармонія душ, взаємна призначеність людей сприймається як відкриття, як істинне щастя…

*****

 Закохану людину одразу помітиш, закоханість у неї на виду, в блиску гарячих очей, у трепеті усмішок, мимоволі роздаваних кожному

*****

Час усе поглинає, усе пожирає вічність. Пилюжинкою розтанеш у холодних безвістях матерії… Чи, може, таки є душа? З останнім подихом, відділившись від тіла, злітає, може, янголятком у найвищі високості, в блакить оту сяючу, і живе там вічно і кого захоче зустріти - зустріне… Що ми знаєм про людське життя? Можливо, вся мудрість його якраз у тому, щоб жити просто - як птахи, де двоє отак наблизяться між собою, на мить пізнають себе в дивовижній божественній спільності, щоб потім знов розійтись, погаснути у вічному леті…

*****

 Має людина в собі такий живчик –  бажання робити добро… Помічали? Коли зробиш кому бодай маленьке добро, і тобі самому стає на душі легко, чисто.

*****

В ядро атома зазирнули, в космос вирвались, нафту тягнем з десятих горизонтів… А в надра душі - ніхто. Морок! Тьма бездонна! Тільки щось мерехтить у глибині загадками вічними…

*****

Сила розвіється, а правда ніколи!

*****

А мистецтво – це невигубний слід людства, його злети, його верхогір'я, на яких панує дух перемоги над смертю, дух незнищенності…

*****

 Людина, яка зазнала горя, більше здатна чути інших...

*****

Вдруге розпочати життя – цього ще ніхто не зазнав, нікому із смертних ще не вдавалось обминути той похмурий останній порт, що раніш чи пізніш, а кожного жде...

*****

Жінки, по-моєму, перевершують чоловіків відвагою почуття і його красою… Коли я бачу жінку в любові, у святості чекання, мені хочеться вклонитися їй!

*****

Відомо, що кохання виникло на пізній стадії розвитку людства, торгом потім стало, ну, а далі? Розвиватиметься, напевно ж, у бік прекрасного, а не потворного… Чисте, святе це почуття завжди зостанеться найвищою піснею і життя, й мистецтва…

*****

Але є така штука – наркотик владолюбства, героїн кар’єризму… Його тільки раз вхопи – і  пропав…

*****

Як трудно ще людині без тих папірців! А навіщо вони? Хіба в них людську душу впишеш?

*****

Буває ж людині отак: і жити не хочеться, і вмирати ще рано.

*****

Яка вічна поезія може бути вичарувана із слова, із звичайнісінького, ніби ж буденного матеріалу!

*****

Досить іноді буває отак одного погляду, однієї якоїсь нотки в голосі, і вже ти простив, відійшов, уже душа наллята добротою прощення.

*****

Просто дивно: чому в нас такі люди злі? Звідки ця злоба, зневага, неприязнь до інших? Бажання образити, принизити людину, свого ближнього - це, звичайно, патологія, але чому вона так поширена?

*****

Адже людина доти й людина, допоки не втратила здатність бачити, крім потворностей життя, і його красу. Той, хто бачить це, може, не так мучитиме себе, гірко питаючись, хто я і навіщо, звідки й куди?

*****

Нічого нема страшнішого, ніж бачити стару людину в риданні. Бачити, як щойно осінньо-спокійне, гартоване життям обличчя раптом спотворюється гримасою страждань.

*****

Це теж непроста наука: вміти берегти одне одного.

*****

Ні, поки це плем'я, що населяє землю і зветься людством, не усвідомить себе як єдине ціле, — не буде йому добра

*****