"Він прожив тихо, наче ненароком укинутий у несуголосну йому добу..."

Володимир Свідзинський, український поет, перекладач, є  автором збірок поезій, серед яких  «Ліричні поезії», «Вересень», «Медобір».

В моїй уяві образ твій,

 Осяяний любов'ю і весною, 

Неначе сонячний навій, 

Обвинений блакиттю молодою. 

А імені твойого звук – 

Як огнекрилий мак у полю, 

Як зорні наспіви куколю, 

Як пахощі подільських лук

   (Володимир Свідзинський)

Доля Володимира Свідзинського вражає уяву тих, хто відкриває його для себе: він прожив тихо, наче ненароком укинутий у несуголосну йому добу, свою трагічну загибель передбачив у пророчих віршах, його архіву не існує, як немає і могили.

Коли німецькі війська наблизилися до Харкова, НКВД запровадив вибіркові арешти тих мешканців, які ще не евакуювалися. Свідзинський не поспішав використати свій евакуаційний талон через небажання дочки виїжджати і тому потрапив під облаву.

Нині є вже свідчення, що Свідзинського разом із іншими силоміць евакуйованими просто гнали під конвоєм на схід, а потім спалили живцем у якійсь будові між Куп’янськом і Старим Салтовом. У своїх поезіях він висловив чітке передчуття своєї смерті в огні:

В полум’ї був спервовіку

І в полум’я знову вернуся...

І як те вугілля в горні

В бурхливім горінні зникає,

Так розімчать, розметають

Сонячні вихори в пасма блискучі

Спалене тіло моє...