Сергій Параджанов, визначний вірменський та український
кінорежисер, сценарист. В Україні створив фільми «Українська рапсодія»,
«Наталія Ужвій», «Тіні забутих предків».
В’язень Параджанов рідко отримував листи від численних
друзів, приятелів та учнів. Зате регулярно приходили міжнародні депеші від
якогось Фредеріка Фелліні. Зміст депеш: «Хвилююся за твою долю, ти ж велика
людина, тримайся».
У в’язниці Параджанов збирав кришки з фольги, якими тоді
закривали молочні пляшки. Він пресував їх у медальйон і гвіздком робив портрет
Пушкіна. Один із таких медальйонів він подарував Тоніно Гуеррі. Тоніно відлив
медальйон у сріблі і подарував своєму другу Федеріко Фелліні. Друзі створили
приз на честь Параджанова і назвали його «Амаркорд», яким нагороджують за
кращий фільм на фестивалі в Ріміні. Першим отримав нагороду Георгій Данелія,
кінорежисер, друг Параджанова, за картину «Настя».
Одного разу Параджанов надіслав телеграму:«Москва. Кремль.
Косигіну. Оскільки я — єдиний безробітний кінорежисер у Радянському Союзі,
наполегливо прошу відпустити мене в голому вигляді через радянсько-іранський
кордон, може, стану родоначальником в іранському кіно. Параджанов».
Коли Параджанов вийшов із тюрми, він привіз у подарунок
своєму племінникові Георгію коробку з-під сірників, повну вошей, щоб юнак
зрозумів, що таке радянська в’язниця. Однак, незважаючи на такий яскравий
натяк, Георгій Параджанов став єдиним із родичів Маестро, хто пішов шляхом славетного
дядька.
Немає коментарів:
Дописати коментар