Ідея створення органу, який би підтримував мир та безпеку в
світі, а передусім — в Європі, зародилася ще декілька століть тому.
Людство за цей час зробило багато спроб створити міжнародну організацію.
Але кожна з них мала недоліки, що призводили до розпуску цих органів.
Останньою з таких спроб була Ліга Націй. На початку
сорокових років її фіаско було очевидне. І тоді виникла ідея створення нової
організації на ширших засадах. Йшлося про “Об’єднані нації” – назва,
запропонована Ф. Д. Рузвельтом, вперше прозвучала під час Другої
світової війни.
У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН,
що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом. Делегація
України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок
у розробку Статуту ООН.
Глава делегації України на конференції, Міністр закордонних
справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені
Преамбула та Глава 1 «Цілі та принципи» Статуту. Україна в числі перших
підписала Статут і ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.
До 1991 року, будучи у складі Радянського Союзу, Україна
де-юре мала в ООН власне представництво на рівні незалежної країни. Разом
з тим, діяльність Української РСР в ООН була значною мірою обмежена
рамками проведення єдиної радянської зовнішньої політики. Незважаючи
на це, протягом понад чотирьох десятиліть трибуна ООН залишалася чи не
єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість
дізнавалася про Україну.
Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно
вплинув на процес міжнародного визнання її незалежності в 1991 році.
Немає коментарів:
Дописати коментар