Провідник духовності в Україні

Михайло Возняк – український учений, літературознавець, мовознавець.  

Народився майбутній лінгвіст 3 жовтня 1881 р. в с. Вільки-Мазовецькі (нині с. Волиця Львівської області) в селянській родині. 1908 р. закінчив філософський факультет Львівського університету. Протягом 1908—1914рр. працював учителем у Львові. Активно співпрацював із товариством »Просвіта». 1912 р. опублікував книжку »Просвітні змагання українців в XIX ст. (до 1850 р.)». В літературних серіях »Учітеся, брати мої...» та »Народна бібліотека» побачили світ його праці »Кирило-Мефодіївське братство» (1921) та »Грицько Сковорода — славний український мудрець (1722—1794)» (1922). Упродовж 1920— 1939 рр. М. Возняк працював у журналах »Вікна», »Культура», »Нові шляхи» та ін. З 1939 р. — професор Львівського університету. У 1944 р. очолив кафедру української літератури. Згодом — завідувач відділу української літератури Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові (1951).

Наукові праці М. Возняка присвячені різним аспектам розвитку української літератури, головним чином XIX — початку XX ст. Автор численних розвідок, присвячених життю і творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Л. Боровиковського, М. Шашкевича, Панаса Мирного, І, Нечуя-Левицького, П. Грабовського, М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Стефаника. Особливо вагомим є внесок М. Возняка в дослідження життя і творчості І. Франка. Він став першим дослідником світогляду І. Франка, видав низку його неопублікованих творів, реконструював твори »Лель і Полель», »Не спитавши броду», »Іригація», опрацював і надрукував »Листування І. Франка і М. Драгоманова» (1928). Перу М. Возняка належать літературознавчі праці: »Матеріали до історії української пісні і вірші. Тексти і замітки» (т. 1—3, 1913—1925), »Початки української комедії. 1619—1819» (1919), »Історія української літератури» (т. 1—3, 1920—1924). Досліджував загальну мовознавчу та фольклористичну проблематику, історію української журналістики, театру, правопису, вивчав питання взаємодії слов’янських культур. Упорядкував книжки »Українські народні казки» (т. 1—3, 1946—1948).

Цікавими та своєрідними є праці М. Возняка, присвячені підручникам з граматики (»Причини до студій над писанням Лаврентія Зизанія», 1908; »Філологічні праці Івана Могильницького», 1910; »Галицькі граматики української мови першої половини XIX ст.», 1911; »Граматика Лаврентія Зизанія 1596 р.», 1911; »Перша редакція »Розправи о язиці южнорускім і єго наречіях» Якова Головацького», 1914; »Уривок граматики давньої церковнослов’янської мови в порівнянні з українською», 1924 та ін.).

М. Возняк зробив вагомий внесок у розвиток українського літературознавства, франкознавства, вивчення історії українського підручника. Академік АН УРСР з 1929 р.

Помер 20 листопада 1954 р. у Львові.