Легендарний керівник руху карпатських опришків

4 вересня 1700 року народився  Олекса Довбуш – легендарний ватажок карпатських опришків, про якого складено багато легенд та пісень.
Опришки — учасники народно-визвольної боротьби в Галичині, на Закарпатті, Буковині проти феодально-кріпосницького гніту польської шляхти, молдавських  феодалів, угорських та австрійських поміщиків у ХVІ – першій половині ХІХ ст.

«Хто був недавно князем і владикою тих гір, орлом того воздуха, оленем тих борів, паном тих панів аж ген по Дністрові води? Довбуш! Перед ким дрожали смілі і сильні, корилися горді? Перед Довбушем» (Іван Франко) «Ой попід гай зелененький Ходить Довбуш молоденький На ніженьку налягає, Топірцем ся підпирає. Ой, ви, хлопці, свистом-свистом, Засипає стежки листом. Ой, ви, хлопці, бігом-бігом, Замітає стежки снігом.» («Пісня про Довбуша», українська народна пісня).

Цікаво, що в усіх документах  батька найвідомішого карпатського опришка Олекси Довбуша записували Добошем — типово закарпатським прізвищем. Таке прізвисько він отримав тому, що у війську мав бути барабанщиком (добошем).

Самого Олексу в документах весь час іменують Добощуком (сином Добоша). Власне Довбушем він став уже через народну творчість, яка додала милозвучності прізвищу.

Ще в середині ХІХ ст. вважали, що Олекса Довбуш — вигадка народної творчості. Мовляв, народу потрібні герої, от він і вигадав собі гірського месника. Поки в архівах Станіславського суду не видобули допити опришків столітньої давності. І тут усі вжахнулися, коли побачили масштаби і глибину цього повстанського руху. Так на Божий світ і випливло ім'я Олекси Довбуша.

То хто ж насправді був Олекса Довбуш — народний месник чи банальний зарізяка, злодій та грабіжник? Як відомо, народ ніколи не прославляє вбивць. Численні свідчення підтверджують, що часто Олекса діяв як виконавець народної помсти. Тут і криється пояснення того, чому кілька десятків наймитів, пастухів та зубожілих селян могли протистояти регулярній армії. Співвідношення військових сил було одне до сотні. Народ був на боці Довбуша і не тільки попереджав про небезпеку месника, а й часто переховував його.

Ще одним фактом, що вирізняє його від звичайних розбійників, є маніфест, про який згадується в архівах. На жаль, сам текст не зберігся. Але викладати письмово свої вимоги суспільству є доволі рідкісною річчю серед розбійництва і це робить опришківство рухом соціальним та осмисленим.

Як не дивно, але, на думку найавторитетнішого дослідника опришківства Володимира Грабовецького, «столицею» Довбуша було... закарпатське  село Ясіня. Саме там отаман Карпат багато часу проводив в останні роки, перебував люті верховинські зими, звідси вирушав у свої найвідоміші походи.

Ватага Довбуша не була численною — від кількох чоловік до півсотні, залежно від завдань, які перед собою ставили опришки. Ясна річ, такі операції, як взяття Богородчанського замку чи осада міста Турки, потребувала великої кількості людей. Проте Степан Грабовецький нараховує сім закарпатців, які діяли в загоні Довбуша. І це тільки ті, що відомі з документів.

Ба, більше! Спільником Олекси був сигітський корчмар Давид, якому опришок збував награбоване майно. Єврей був присутній і на останній раді в Ясінях, де Довбуш домовився, що перед зимівлею продасть йому всі статки.

Побратимів Олекси страчували й на Закарпатті. Зокрема, у тому ж Сиготі, де відбувалися дізнання та суд. Саме судові документи найбільше проливають світло на діяльність опришків. На жаль, через лінощі закарпатських істориків нам майже нічого не відомо. На відміну від галицьких дослідників, які по суті з нуля за архівними документами відобразили феномен народного карпатського руху.

Таємнича смерть

Судилося карпатському Робін Гудові померти не під тортурами ката чи від жовнірської кулі, а від руки такого ж гуцула, як і він. Ніяк не можучи впіймати опришка, шляхта вдалася до безпрецедентного кроку. Той, хто б убив Довбуша, на все життя позбавлявся усіляких повинностей, а панська земля, яку він обробляв, дарувалася у власність. І, як бачимо, це спрацювало.

Дослідники повністю відкидають романтичну версію убивства Довбуша, викладену в народній баладі. Мовляв, Довбуш таємно зустрічався з Дзвінкою, дружиною Стефана, і той його за це застрелив. Документи говорять про інше. Збереглися три свідчення очевидців про смерть Довбуша, в тому числі й самого вбивці.

Село Космач Довбуш вважав «своїм» і часто туди заходив. Тут мав велику підтримку. Але декотрі ѓазди злакомилися на панську винагороду і почали щось затівати. Дізнавшись про це, Олекса вирішив покарати відступників. Серед них був і Стефан Дзвінчук.

Уночі Довбуш із двома побратимами прийшли до його хати. Але той заперся й опришків не пускав. Тоді Довбуш підважив двері дрючком і почав на них тиснути, намагаючись пропхатися у сіни. А Стефан упритул у нього вистрілив. Він ватажка поранив, і опришки відійшли.

До ранку вбивця з родиною ховалися по кущах, боючись розплати. А вдень разом із панськими людьми за допомогою собаки знайшли Довбуша недалеко в лісі. Вони принесли його до корчми, де єврей перев’язав рану, аби опришка можна було допитати. Олекса не захотів висповідатися, кажучи, що причастився ще перед тим, як став на розбійничу стежку. Ще його запитали про знамениті Довбушеві скарби. Він відказав, що вони лежать у Чорногорі, на полонині. Де саме — він і Бог знають. Але користуватися ними буде земля, а не люди. Тримався Довбуш із гідністю і невдовзі помер.

Ось тут і криється найбільша таємниця. За свідченнями його було поранено в плече або руку. Рана була неважка, бо Довбуш ще міг ходити. З ним були два найвірніші побратими — Василь Баюрак, який ще десять років по тому продовжував його справу, та двоюрідний брат Довбуша Павло Орфенюк.

За опришківським звичаєм важко пораненого товариша побратими вбивали самі, аби не дістався до рук ката. Якщо Довбуш був легко поранений, то чому не відійшов далі у ліс, а лежав майже біля села? Якщо був важко поранений, то чому його залишили живого?

Як так сталося, що його лишили самого найвірніші побратими? Адже двоє хлопців могли би його навіть нести. Судячи з усього, рана була несмертельною і Довбуш помер від втрати крові. При ньому не було зброї, отже, хлопці її забрали.

Можливо, не хотіли пораненого зайво тривожити і вирішили забрати його пізніше? На користь цієї версії говорить те, що, за одним із свідчень, Довбуш був закиданий гіллям. Але ж мусили знати досвідчені «чорні хлопці», що зранку раненого всі почнуть шукати. До того ж йому конче потрібна була перша лікарська допомога.

Ще одна загадка: біля Довбуша знайшли коновку з молоком. Значить, її хтось приніс пораненому. Можливо, чекали нагоди, аби перенести його у безпечне місце. Але не встигли. Та й сили у Довбуша не вистачило, аби далі боротися за життя...

Вузлик на пам’ять

Разом із Кармалюком Довбуш став найвідомішим українським розбійником. Про нього написано з десяток романів, поеми, опера, балет, знято фільм, але цього все одно замало. Його постать і через 250 років після загибелі ховає в собі великі таємниці.

Символічно, що помер Олекса Довбуш 24 серпня, коли Україна святкує День незалежності. Чому б у звязку із цим святом не згадувати і славного отамана Карпат, який боровся не тільки проти соціального гноблення, а й національного, і став уособленням свободи для мільйонів українців?