Іван Франко назвав поета-байкаря Леоніда Івановича Глібова
(1827 - 1893) «ветераном нашої поезії». Щось бриніло в творах цього поета таке,
що викликало (та й нині викликає) симпатію масового читача, що примушувало (і
нині примушує) літературознавців не раз і не два повертатися до його творчості.
Вона охоплює сповнене важливими подіями півстоліття: 40 — 90-і роки XIX
сторіччя.
Народився Леонід Іванович Глібов у 1827 році на Полтавщині. Вчився майбутній поет спочатку вдома, а з 1840 року — в Полтавській гімназії, де почав писати вірші російською мовою. Заходами старших друзів 1847 року вийшли в світ «Стихотворения Леонида Глебова». Потім молодому поетові потрапили до рук «Кобзар» Тараса Шевченко та «Малороссийские приказки» Євгена Гребінки, і він почав писати українською мовою. По закінченню у 1855 році Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька Леонід Іванович працює викладачем історії та географії в дворянському училищі в м. Чорному Острові, Подільської губернії, звідки у 1859 році переходить на посаду викладача географії в Чернігівську чоловічу гімназію. Як вчитель Глібов був активним прихильником демократичної педагогіки М. І. Пирогова, користувався популярністю серед учнів.
В українську літературу Леонід Глібов увійшов насамперед як талановитий поет-байкар. Твори його видавалися понад шістдесят разів, і все то були, за незначними винятками, байки. От чому з погляду видавця і дослідника Леонід Глібов — лірик і гуморист, драматург і фейлетоніст — завжди стояв на другому плані. І це цілком закономірно.
Доброю школою для Глібова був Іван Крилов,— такою, як для Крилова — Жан де Лафонтен. Винесені з фольклору чи оригінальні за сюжетом байки складають переважну більшість творів Глібова і дають повну підставу говорити про ступінь їх оригінальності і рівень авторської майстерності.
Леонід Іванович Глібов блискуче типізував явища громадського життя своєї епохи, розвинув і поглибив реалістичні традиції Івана Крилова та Євгена Гребінки. Поет всіма способами намагався наблизити байку до народної першооснови, надавши їй ознак маленької повісті з чітким сюжетом, психологічною окресленістю характерів («Лисиця і Ховрах», «Собака й Кінь», «Вовк та Ягня»). Поет вдається до різних форм типізації: історичної, соціальної, національної, професійної, побутової, тонко поєднуючи їх при потребі. І ми бачимо, що дія байок відбувається на Україні, в конкретно-історичних умовах 50 — 90-х років XIX століття, що діють у них українці різних станових і професіональних категорій. В історії української поезії Леонід Глібов посідає своє власне, ясно визначене місце як видатний майстер реалістичної байки,— то гострої, колючої, то осяяної світлим гумором і тонким ліризмом.
Леонід Іванович Глібов розпочав свою літературну діяльність ще за життя Тараса Григоровича Шевченка, продовжував її одночасно з Марком Вовчком, Іваном Франком, Панасом Мирним, Степаном Руданським та іншими українськими письменниками XIX століття і завершив в роки, коли вже лунали молоді голоси Лесі Українки та Михайла Коцюбинського. Життя Глібова було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти». Молодший сучасник Тараса Шевченка, він пройнявся високою пошаною до нього як геніального наставника поетів, але наслідувачем не став. Може, тому Глібов віддав перевагу в своїй творчості байці, в якій найяскравіше виявилось його поетичне обдарування.
Народився Леонід Іванович Глібов у 1827 році на Полтавщині. Вчився майбутній поет спочатку вдома, а з 1840 року — в Полтавській гімназії, де почав писати вірші російською мовою. Заходами старших друзів 1847 року вийшли в світ «Стихотворения Леонида Глебова». Потім молодому поетові потрапили до рук «Кобзар» Тараса Шевченко та «Малороссийские приказки» Євгена Гребінки, і він почав писати українською мовою. По закінченню у 1855 році Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька Леонід Іванович працює викладачем історії та географії в дворянському училищі в м. Чорному Острові, Подільської губернії, звідки у 1859 році переходить на посаду викладача географії в Чернігівську чоловічу гімназію. Як вчитель Глібов був активним прихильником демократичної педагогіки М. І. Пирогова, користувався популярністю серед учнів.
В українську літературу Леонід Глібов увійшов насамперед як талановитий поет-байкар. Твори його видавалися понад шістдесят разів, і все то були, за незначними винятками, байки. От чому з погляду видавця і дослідника Леонід Глібов — лірик і гуморист, драматург і фейлетоніст — завжди стояв на другому плані. І це цілком закономірно.
Доброю школою для Глібова був Іван Крилов,— такою, як для Крилова — Жан де Лафонтен. Винесені з фольклору чи оригінальні за сюжетом байки складають переважну більшість творів Глібова і дають повну підставу говорити про ступінь їх оригінальності і рівень авторської майстерності.
Леонід Іванович Глібов блискуче типізував явища громадського життя своєї епохи, розвинув і поглибив реалістичні традиції Івана Крилова та Євгена Гребінки. Поет всіма способами намагався наблизити байку до народної першооснови, надавши їй ознак маленької повісті з чітким сюжетом, психологічною окресленістю характерів («Лисиця і Ховрах», «Собака й Кінь», «Вовк та Ягня»). Поет вдається до різних форм типізації: історичної, соціальної, національної, професійної, побутової, тонко поєднуючи їх при потребі. І ми бачимо, що дія байок відбувається на Україні, в конкретно-історичних умовах 50 — 90-х років XIX століття, що діють у них українці різних станових і професіональних категорій. В історії української поезії Леонід Глібов посідає своє власне, ясно визначене місце як видатний майстер реалістичної байки,— то гострої, колючої, то осяяної світлим гумором і тонким ліризмом.
Леонід Іванович Глібов розпочав свою літературну діяльність ще за життя Тараса Григоровича Шевченка, продовжував її одночасно з Марком Вовчком, Іваном Франком, Панасом Мирним, Степаном Руданським та іншими українськими письменниками XIX століття і завершив в роки, коли вже лунали молоді голоси Лесі Українки та Михайла Коцюбинського. Життя Глібова було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти». Молодший сучасник Тараса Шевченка, він пройнявся високою пошаною до нього як геніального наставника поетів, але наслідувачем не став. Може, тому Глібов віддав перевагу в своїй творчості байці, в якій найяскравіше виявилось його поетичне обдарування.
П. Й. Колесник
Немає коментарів:
Дописати коментар