середа, 11 лютого 2015 р.

345 років від дня народження Самійла Величка

Самійло Величко – найвідоміший козацький літописець. Народився 11 лютого 1670 р. в с Жуки (на Полтавщині) у козацькій родині. Упродовж 80-х рр. ХVІІ ст. навчався у Києво-Могилянській академії. Починаючи із 1690 р. Самійло Величко служив дворянином у домі генерального писаря Війська Запорозького -   Василя Кочубея.
На початку 1705 р. розпочалася його служба в Генеральній військовій канцелярії, де він обіймав посаду старшого канцеляриста. Крім роботи в канцелярії, брав також участь і у воєнних походах,  у перші роки Великої Північної війни. До того ж, очевидно, виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана Івана Мазепи.  Чим же тоді ще пояснити тривале ув'язнення старшого канцеляриста після провалу задуму Мазепи в 1709 році?
На волю Самійло Величко вийшов лише в 1715 р.  завдячуючи покровительству і заступництву сина свого колишнього патрона — Василя Васильовича Кочубея, котрий користувався  милістю Петра І, оскільки доводився нащадком ворога гетьмана Мазепи.  Після звільнення проживав у маєтностях Кочубея — в Жуках і Диканьці, що на Полтавщині, де переважно навчав дітей грамоті. Саме в Жуках Кочубей розпочав писати відомий історичний твір, присвячений подіям середини  ХVІІ — поч. ХVІІІ ст. Працюючи над цим історичним дослідженням, автор не лише вивчив  документи Генеральної військової канцелярії, ознайомився з козацькими літописами, а й дослідив праці зарубіжних авторів: Александра Гваньїні, Михайла Кромера, Станіслава Окольського,  Самуїла Твардовського та ін. Автор також цитує "Синопсис", твори Іоаникія Галятовського, Дмитра Туптала, Симеона Полоцького, Варлама Ясинського, Лазаря Барановича.
Перший том твору охоплює події з 1648 до 1659 рр. і має назву "Сказаніє о войні козацкой с поляками...". Другий том, присвячений подіям 1660—1700 рр., називається "Повіствованіє  літописне о малоросійських і іних повідєніях". Згодом при публікації твору обидві частини були об'єднанні під назвою "Літопис Самійла Величка". Під час написання "Сказанія...", яке тривало понад десять років, Величко осліп. Сліпотою, очевидно, можна пояснити й певну необробленість Літопису — нерівності стилю, не проставлені дати, не вказані сторінки, певні різночитання тощо. За оцінкою дослідників праця Величка одночасно є і літописом, й історичним дослідженням, а також художнім твором (місцями публіцистичним), збіркою документів і антологією літературних творів різних авторів та жанрів. 

Немає коментарів:

Дописати коментар